| УВАГА! Розділ “Йоґатерапія. Деякі принципи побудови терапевтичних комплексів” написано для інструкторів, лікарів та досвідчених учнів. Якщо вам не все зрозуміло, не складайте собі терапевтичні комплекси самі, зверніться до фахівця.

Здебільшого у книжках із йоґи наводяться терапевтичні особливості вправ, перелічуються органи, на які ці вправи впливають та які лікують. Однак якщо із «впливом» погодитися легко, та й перевірити відповідну інформацію нескладно — досить лише зробити асану та відрефлексувати відчуття, то з лікуванням справа складніша. Дійсно, кожен орган може хворіти багатьма хворобами, що мають принципово різні причини та потребують іноді зовсім протилежного ставлення до лікування. Тому зазначений вище підхід є дилетантським.

Вправи йоґи є сильними ліками, але, як усякі ліки, вони потребують доречного і правильного використання, та у разі хибного використання можуть завдати шкоди.

Для того, щоб зрозуміти головні принципи йоґатерапії, розглянемо методологію, яка лежить у її основі.

Зрівноважування гілок вегетативної нервової системи

Існує уявлення, що підтримка здорового функціонування організму здійснюється завдяки вегетативній нервовій системі (ВНС), яка розділяється на симпатичну та парасимпатичну гілки. Цікаво, що це уявлення добре співвідноситься з уявленнями індо-тибетської медицини, яка виділяла два джерела, що лежать в основі функціонування організму: «жар» і «холод».

Люди з ідеальним балансом гілок ВНС трапляються рідко. Як правило, рівновага зрушена в той чи інший бік.

Якщо рівновага порушена сильно та не компенсована, з’являються больові симптоми й функціональні розлади. У симпатиків частіше бувають такі хвороби як гіпертонія, атеросклероз та ішемічна хвороба серця. Для парасимпатиків характерні виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, бронхіальна астма та інше.

Сучасна медицина об’єднала зовнішні ознаки до спеціальної таблиці (таблиця Вейна).

Також можна з досить високою точністю визначити ерго- і трофотропну активність за допомогою тесту Люшера, що часто застосовується у психології.

Для симпатиків більш рекомендовані нахилені асани типу пашчимоттанасани та йоґамудри. Вправи слід виконувати у неквапливому темпі, на свадхіштханній або анахатній збірці, із тривалою фіксацією в асанах. Добре впливає попереднє виконання вправ типу шавасани. Також симпатикам підходить дихання через ліву ніздрю (Чандрабхедана), виконання комплексу Чандранамаскар, лівосторонні скручення, дихання животом.

Для лікування дисфункцій, пов’язаних із надлишковою активністю парасимпатичної системи, краще підходять передньопрогнуті асани типу бгуджангасани¹. Вправи краще виконувати у швидкому темпі. Краще виконувати комплекс Сур’янамаскар на маніпурній збірці, додаючи малі пранаями, грудне дихання, капалабхаті, бхастрики, кумбхаки, правобічні скручені асани, дихання через праву ніздрю (Сур’ябхедана). Усе вищенаведене тонізує симпатичну систему.

Принципи врахування фактора домінування гілок ВНС у складанні терапевтичного комплексу докладно викладені у статті Сергія Агапкіна «Побудова індивідуальної практики у відповідності з принципами індо-тибетської медицини».

Однак наведена вище схема поділу людей на симпатичний та парасимпатичний тип не є безумовною. Помічено, що іноді для однієї людини характерні ознаки, перелічені в різних стовпцях таблиці Вейна, тобто в однієї людини можуть бути ознаки збудженості як симпатичної, так і парасимпатичної системи. Це спостереження відповідає йоґівській концепції пригніченості та збудженості чакр як енергетичної причини хвороб. Оскільки чакри співвідносяться з вузлами вегетативної нервової системи, можлива ситуація, коли в людини одна чакра (та відповідна їй частина ВНС) може бути збуджена, а інша — пригнічена.

Оцінка вихідного вегетативного тонусу за Вейном
 

Примітки

     1. Згідно з дослідженнями, проведеними автором із використанням теста Люшера, виконання бгуджангасани підвищує коефіцієнт вегетативного тонусу в 1,5 рази. ↑