Розглянемо побудову йоґівських комплексів та принципи, які дозволять досвідченим читачам самостійно визначати послідовність асан для власної практики. Звертаю увагу, що наведені принципи рекомендовані для більш-менш здорових людей, які займаються для підвищення енергетичності та духовного розвитку. Про принципи побудови терапевтичних комплексів в одному з наступних розділів.
Принцип компенсації #
На прикладі наведених вище комплексів ми познайомилися з найпростішим принципом побудови таких комплексів — принципом компенсації, що передбачає у кожній наступній асані компенсувати ефект від попередньої. Наприклад, бгуджангасана збуджує вегетативну нервову систему й піднімає енергію до голови, а наступна за нею пашчимоттанасана заспокоює й опускає енергію. У результаті виконання такого комплексу людина приходить до того ж стану, з якого починала, тільки на вищому енергетичному рівні. Дрібні аномалії стану компенсуються тим, що у разі подібного розкручування енергії, вона сама заповнює різні «дірки» в етерному полі та розгладжує «бугри». Організм сам вибирає необхідний йому вплив, подібно до того, як вибирає необхідну активну речовину зі складної мікстури, яка містить протилежні за впливом компоненти.
Побудова комплексу за принципом компенсації є найбезпечнішою на початковому рівні практики, тому що небажані або надлишкові впливи асан (наприклад, додаткове підвищення тиску в людини з гіпертонією) компенсуються протилежними за дією асанами. У разі напрацьованої чутливості до свого стану, людина, що займається, може самостійно варіювати час перебування в кожній асані відповідно до своїх потреб.
Принцип посилення впливу (розкручування енергії) #
Як вже вказано вище, асани діляться на шість категорій: розтягуючі, скручені, силові, здавлюючі, перевернуті та рівноважні. Крім цього, асани можна розділитина чотири групи залежно від напрямку хребта до лінії обрію.
Кожен канал можна пропрацьовувати в чотирьох площинах, що дозволяє зрозуміти принцип подоби асан. Наприклад, під час бгуджангасани залучаються передньосерединний меридіан у горизонтальній площині, уштрасана — той же канал у вертикальній (поворот на 90 градусів), чакрасана — животом догори (ще на 90 градусів), і поза скорпіона допрацьовує той самий меридіан із поворотом на 270 градусів. Інший приклад — пашчимоттанасана, падахастасана, халасана й піндасана в шіршасані (стійка на голові — ноги поруч із головою) задньосерединний меридіан у чотирьох зазначених площинах. Аналогічна четвірка скручених асан: ардхаматсієндрасана, триконасана, паршва шіршасана (стійка на голові зі скрученим хребтом), паріврітта паршваконасана.
Легко помітити, що інтенсивність впливу асани зростає від площини до площини, що й визначає разом із принципом компенсації методику їхнього об’єднання в комплекс.
Кожна наступна група асан має включати асани, що пов’язані з однією площиною, та бути збалансованою за впливом. Групи асан мають бути спрямовані на послідовне пропрацювання всіх чотирьох площин до максимального рівня доступності (за складністю вправ).
Природа посилення впливу асан кожної з наступних груп пов’язана з дією сили тяжіння. Наприклад, натяг меридіану в падахастасані більший, ніж у пашчимоттанасані тому, що корпус сильніше притягується до землі через силу тяжіння. В уштрасані сила тяжіння підсилює натяг, тоді як у бгуджангасані, навпаки, вона створює спротив.
Крім цього, зміна площини виконання вправ дозволяє залучити гуморальний механізм.
Принцип «розгойдування» #
Згадані вище принципи побудови комплексів ґрунтуються на послідовній компенсації впливу кожної з асан, що приводить до порівняно невеликого «розгойдування» активності вегетативної нервової системи від асани до асани. Такий підхід є досить безпечним, що дозволяє використовувати його людям, які займаються на початковому рівні. Однак для досвідченіших практиків, що мають добре здоров’я та «звикли» до скомпенсованих комплексів, може стати у нагоді складніший варіант побудови комплексу.
Принцип «розгойдування» полягає в послідовному виконанні все більш складних вправ однієї групи (наприклад, бгуджангасана — уштрасана — дганурасана тощо), які потім компенсується послідовною групою протилежних асан (пашчимоттанасана — падахастасана — халасана та ін.). У такому варіанті амплітуда «розгойдування» ВНС (і, відповідно, ступінь її тренованості) суттєво більша, ніж у попередніх варіантах.
Принцип використання стихій у йоґівських комплексах #
Різні типи вправ відповідають різним стихіям і активізують їх в організмі. Проаналізуємо такі відповідності на прикладі розглянутих комплексів вправ (див. розділ «Хатха-йоґа. Перші кроки»).
У кожному комплексі присутні блоки, які пов’язані з першоелементами або стихіями, принаймні з п’ятьма. Так наведене вище розминання відповідає стихії Дерева, вона виводить організм людини з іньського, пасивного, сонного стану, та розганяє кров тощо.
Малі пранаями відповідають стихії Вогню, їх виконують на маніпурній збірці, вони тонізують, підвищують тиск та інтенсивність кровообігу. Асани (можливі й інші акценти під час виконання), що спонукають енергію рухатися всередині етерного тіла, відповідають першоелементу Вода.
Великі пранаями відповідають стихії Повітря, що є еквівалентною, з певним допущенням, стихії Металу китайській традиції. Правильно й те, що акапалабхаті, капалабхаті, анулома-вілома, бхастрика — це все пранаями, які виконують за рахунок легень, вони накачують організм повітрям, а з іншого боку, охолоджують легені (трансформують енергію зі стану «ян» у стан «інь»).
Силові асани ущільнюють, тому вони відповідають стихії Землі.
Узгодження занять із погодними умовами #
Комплекс має складатися з усіх стихій, за винятком тих випадків, коли в зовнішньому середовищі є надлишок якоїсь певної стихії.
Наприклад, якщо ви займаєтеся під час спеки, то перевантажувати себе малими пранаямами немає сенсу, тому що в навколишньому середовищі й так багато вогню, не слід його підсилювати. Надлишок вогню почне руйнувати Воду й Дерево — і людина почне спочатку потіти, а потім може статися тепловий удар.
Якщо ж ви займаєтеся в негоду, то асан потрібно робити менше, тому що, коли ви додасте воду, то це погіршить стан, в організмі виникне відчуття важкості. Розминальні вправи, гімнастику для суглобів, навпаки, сприятливо робити в дощову погоду, тому що дерево переробляє інь на ян.
Під час дощової погоди не слід також додавати до комплексу багато малих пранаям, тому що надлишок Вогню вступить у протиріччя з Водою й відбудеться перевантаження серцево-судинної системи.
Аналогічно, великі пранаями не дуже сприятливо практикувати в умовах високої вологості, тобто за надлишком стихії Води, оскільки Повітря (воно ж Метал) народжує Воду, якої й так забагато. Для того щоб компенсувати надлишок Води, організм почне витрачати Вогонь. Перевитрата Вогню може призвести до проблем із серцем.
Навпаки, у спеку виконання великих пранаям сприятливе, оскільки Метал народжує Воду (чистий інь), що приводить до охолодження організму. На фізіологічному рівні охолодження відбувається завдяки взаємодії повітря з легенями.
Зважаючи на співвідношення стихій у навколишньому з вашим власним, ви можете самостійно будувати комплекси у такий спосіб, щоб усі стихії гармонійно підсилювалися.
Організм може відреагувати негативно на дисбаланс стихій. Наприклад, виконання тільки одних асан без розминання призводить до відчуття «засміченості» суглобів, важкості у всьому тілі, тому що Вода — першоелемент інь, важкий, і, щоб компенсувати його, потрібно підсилювати аспекти ян.
Якщо практикувати великі пранаями у вітряну погоду, то ви підвищуєте кількість стихії Повітря, внаслідок чого може виникнути відчуття запаморочення, розбовтаності, вас буде качати та інше. Тобто тоді, коли цю стихію ви нічим не компенсували.
На природі баланс стихій інший, відмінний від кімнатного, тому іноді «кімнатним йоґам» складніше займатися на природі, комплекс треба будувати інакше. На природі вища щільність природних етерних енергій і ефект «підживлення» виникає швидше, ніж у залі. Крім того, є зовнішні потоки енергії, які можуть заважати вольовій роботі з енергією. Наприклад, людині, що сіла боком до Сонця, набирати енергію спереду буде проблематично, тому що створювані ним потоки будуть «вивіюватися» більш сильною енергією Сонця.
Говорячи про вплив навколишнього середовища й погоди на оптимальний для організму комплекс, зазначимо також необхідність враховувати атмосферний тиск. Під час пониженого атмосферного тиску потрібно компенсувати млявість, що виникає за таких умов та починати комплекс з акцентом на збудливих передньорозтяжних асанах на кшталт бгуджангасани, тоді як у разі підвищеного атмосферному тиску, потрібно починати з йога-мудри й акцентуватися на задньорозтяжних асанах, що заспокоюють.
Принцип прямування за тілом (вільний комплекс) #
Даний принцип є найвищим, найефективнішим і, по суті, головним на поглиблених рівнях занять йоґою. Сутність його полягає в тому, що, перебуваючи у стані актуалізації потреб свого фізичного (а, отже, й етерного) тіла, людина, що займається, виконує ті асани, яких вимагає її тіло, покладаючись на природні механізми саморегуляції організму. Здавалося б, такий метод настільки природний, що інші навіть не потрібні, і навчання йозі треба було б починати відразу з нього. Однак, на жаль, це не так.
Запропонуйте групі людей зробити природні рухи, які підказує їхнє тіло (на кшталт Ошевського латіхана)¹ і простежте за ними. Одразу побачите, що рухи не виглядають «вільними» чи природними. Навпаки, кожна людина виконує циклічну групу стереотипних рухів, яка здебільшого до жодного катарсису не веде. Рухи лише здаються вільними, а насправді, таємно від свідомості, контролюються… неусвідомленими стереотипами, а зовсім не тілом.
Аналогічна ситуація може мати місце у випадку занять йоґою. Недосвідчений практик може зіткнутися з таким ж перешкодами під час виконання природного заняття:
1. Нездатність актуалізувати дійсні потреби тіла. Здебільшого людина у дорослому віці дуже слабко відчуває свої реальні потреби, замінюючи актуалізацію на звичку. Якби це було не так, то шкідливі саморуйнівні звички типу куріння, випивки або нездорового харчування напевно зникли б самі по собі.
2. Напівсвідоме бажання, що стоїть за небажанням напружуватися (у духовному сенсі), — це бажання виконувати ті пози, які добре виходять. Однак, зважаючи на принцип подоби енергетичної й фізичної вибудов, саме ці пози найменше потрібні організму.
3. Демонстративність, тобто бажання (у тому числі, несвідоме) «красиво» виглядати під час виконання вправ йоґи на шкоду реальним потребам організму.
4. Навіюваність — підсвідоме бажання робити те саме, що роблять інші — сусід на килимку або інструктор.
5. Особисті динамічні стереотипи, які доволі часто виявляються у людей, що займалися в будь-яких «канонічних» школах. Такі люди, починаючи виконувати вільний комплекс, швидко «звалюються» до одного зі звичних для них канонічних комплексів.
Отже, метод прямування за тілом можна застосовувати лише тоді, коли з’являється впевненість у достеменності актуалізованих потреб тіла та здатність розрізняти дійсні й привнесені бажання.
Під час групових занять слід враховувати, що на відміну від ситуації синхронного виконання комплексу, наведена практика не сприяє утворенню загального потоку, тому інколи людям, що займаються, здається, що ефект від такого типу занять слабший.
Я пропоную вводити в практику природні заняття в середині другого курсу як додаток до практики стандартних комплексів, що «розігрівають» спільним потоком, а після третього року занять в якості основного методу.
Узгодження асан та пранаям #
Найсприятливішим для початкового рівня є таке розташування пранаям, коли чакри «пропрацьовуються» зверху вниз. Це пов’язано з тим, що повітря проходить дихальними шляхами саме зверху вниз. Оптимальне розташування пранаям для комплексу початкового рівня: капалабхаті, уджая, бграмарі, кумбхака, бхастрика, анулома-вілома, сукх-пурак.
Як вже згадувалося раніше, пранаями закріплюють ефект кожної асани, енергетизуючи сформовану з її допомогою поставу. З іншого боку, ефект від пранаям значніший, якщо їх виконують після прочищення усіх каналів асанами. Розуміння цих принципів наводить на думку про можливість побудови комплексу, де асани й пранаями «перемішані» одна з одною. Наприклад, для досвідчених людей, можна рекомендувати наступну схему роботи із проблемними зонами та проблемними ситуаціями: Виконати одну-дві асани, що впливають на чакру спереду; одну-дві асани, що впливають на чакру позаду; одну, що працює діагонально, як описано в розділі «Хатха-йоґа. Перші кроки». Після цього виконати вправи на дихання, що закріплюють відповідний ефект на потрібній чакрі. Потім можна перейти до наступної чакри.
Кумулятивні зв’язки #
Деякі вправи мають тенденцію багаторазово посилювати ефект одна одної у разі виконання поспіль. Ефект можна ще підсилити, якщо знову виконати подібну групу асан кілька разів. Приклади кумулятивних зв’язок: «збудження легеневих клітин» — сімхасана, йога-мудра — капалабхаті.
Акценти під час дихання #
Якщо під час виконання комплексу виникає необхідність додатково підсилити певну чакру, можна досягти цього, шляхом виконання комплексу із типом дихання, відповідним до цієї чакри. Причому, залежно від того, чи прагнемо ми чакру стимулювати (накачати), чи «почистити» (забрати зайву енергію), акцент у відповідному типі дихання має бути на вдих або на видих. Особливо потужний ефект дає акцентоване на вдиху або видиху дихання в таких вправах як капалабхаті та бхастрика. Медитативні уявлення, на яких можна концентруватися під час формування дихання різних типів, пов’язані з відчуттям «безперервного» заповнення або, відповідно, спустошення легенів. Лише «випадково» вони перериваються протилежною фазою подиху.
Акцентування дихання на чакрі можна також підсилити практикою артикульованого проголошення чакральних мантр. Критерієм правильного виконання є розігрів необхідної чакри.
Примітки
1. Якщо бути точним, латіхан — техніка суфійська, але в тій інтерпретації «вільного танцю», яка відома сучасним практикам, була запропонована Ошо. ↑
