В продовження теми попередньої статті, зазначити зазначу, що адекватна практика йоґи повинна формувати новий тілесний стереотип. Тому головне побажанням до комплексу — постійно формування новизни (Андрій Сафронов «Йоґа: фізіологія, психосоматика, біоенергетика»). Асани і пранаями повинні підтримувати градус незвичності і незручності для практикуючого, — це створить можливість вийти за рамки неефективних психоемоційних стереотипів і сформувати більш гармонійні.
Проілюструю.
В процесі досліджень ми виявили неоднорідність реакції зі сторони практика на виконання пранаями (пранаяма вже знайома, не вивчається заново). Реакція має свої стадії, які можна показати так:
1. Стадія становлення дихального стереотипу і первинного виконання пранаями — практик вибудовує тіло згідно із заданим у пранаямі стереотипом і починає дихати досить ефективно і легко.
Стадія триває близько 1 хвилини. У спортсменів і фізично тренованих людей ця стадія може тривати 1,5-2 хвилини.
2. Стадія актуалізації психосоматичної вибудови (конституції) – через 1-2 хвилини починають спостерігатися парадоксальні реакції. Можуть виникати м’язові напруження як в зоні, задіяній в пранаямі, так і в віддзеркалених зонах (патогенні дуги); збивається встановлений ритм дихання; посилюються емоційні реакції (роздратування, агресія, задоволення тощо).
Цю реакцію можна позначити як психосоматичний криз.
Практики самостійно відмічають стан дискомфорту, що пов’язаний з нездатністю приборкати тілесні та емоційні реакції, що з’являються. Виникає потреба припинити вправу, змінити її хід (у вигляді «непереборного» бажання почухатися, посміятися, поговорити, змінити позу).
По суті, це бажання є проявом захисних механізмів психіки. На цій стадії вичерпується певний емоційний і м’язовий резерв; виявляються поточні, вже існуючі м’язові напруги, затиски, невиражені емоції тощо. Людина ніби відкриває двері в комору зі своїми «скелетами» — невирішеними проблемами, які доведеться побачити і почати вирішувати. На порозі відкриття спрацьовує деяка інертність тіла, психіки; спрацьовує бажання залишити «як є».
Якщо говорити про психофізіологічні механізми цього явища, можна припустити вичерпання ресурсу самої тканини (м’яза, органу), ослабленого негармонійним станом, і виявлення неспроможності нервової регуляції в режимі підвищеного і вивіреного навантаження, яким є пранаяма.
3. Стадія перебудови – якщо вдається утримати запропонований алгоритм дихання, виникає значне розслаблення напружених м’язів, іноді – з відчуттям тепла в зоні розслаблення. Формується необхідний ритм дихання, тонко вивірений, підтримуваний з певною легкістю. У практикуючого з’являється впевненість у виконанні пранаями, «відкривається друге дихання».
4. Стадія закріплення нового стереотипу – після стадії перебудови, по суті, й відбувається реальне виконання пранаями, з формуванням тілесної пам’яті нової конституції, нових функціональних нервових зв’язків.
При досить тривалому виконанні пранаями описані стадії (становлення стереотипу, психосоматичний криз, перебудови і закріплення стереотипу) можуть повторювати кілька разів поспіль, виявляючи все більш тонкі нюанси тілесної і психічної конституції.
Отже ми можемо говорити, що правильно підібрана пранаяма – схожа на медитативне питання для практикуючого – вона незвична, незрозуміла, змушує сконцентрувати увагу на своєму рішенні. При цьому, сама техніка пранаями вже містить в собі підказку – новий стереотип, який формує більш гармонійну тілесну будову і разом з нею передумови для формування нових поведінкових форм.
Олена Ахрамєєва
лікарка-йоґатерапевтка Українського інституту йоґи та йоґатерапії
інструкторка йоґи Української федерації йоґи
Харків, 2013