Сталося мені попасти в один монастир Малого Тибету, Ладакху. Монастир старий, прикольний. Там є не тільки релігія, але й відчувається дух реальної практики.
Затишок, віддаленість від побуту і шуму роблять таке місце для багатьох майже ідеальним: якщо вже наважився і дістався туди, то мало що буде відволікати.
Часу вдосталь. Сиди й практикуй.
Але саме в цих місцях я зрозуміла, що жити так некомільфо.
Бо світ великий, він швидко змінюється і в ньому багато нового та цікавого. Варто опановувати все, що він дає.
Комусь давно вже не місце в монастирі.
Добре, що ці простори збереглися, що вони віддалені й майже незмінні.
Адже тут народилися Традиції 🙏 Сюди можна приїхати, відчути, згадати. Наче в альма-матер: зворушливо доторкнутися, важливо пам’ятати.
Та своя дхарма — вона вже в інших просторах.
І треба, і хочеться повертатися у світ. Де практикувати набагато складніше, але і нові сенси, і неповторний досвід можна знайти саме тут 🌍