Допис для тих, з ким тільки знайомимось.
Моїм друзям і учням, сподіваюся, буде просто цікаво прочитати ще одну історію.
Тож місяць тому, у Ладакху, я познайомилась із монахом. Він приніс подушки, навіть без нашого прохання, щоб ми не сиділи на холодній підлозі храму, і доброзичливо відповідав на запитання. Дізналася, що він по роботі часто подорожує с друзями. Іноді грається і дражнить хаскі, що живе у монастирському дворі.
Спокійний, турботливий, врівноважений.
Ми з ним продовжуємо спілкуватися, обмінюємося фотками.
Не нюдсами, друзі 🙂 Він не просив і, думаю, поки що не буде. Але ви правильно відчули вайб.
Цікава фраза написана в біо його вотсапу: «Я іноді плачу — і, чесно, сам не знаю чому».
Живий біль відчувається за цими словами. І недаремно вони виставлені в біо. Таке пишуть, коли шукають, але не мають гадки що саме й де. Це як написати на стіні в надії, що хтось зрозуміє, або просто від туги вигукнути у повітря.
Про що ж цей крик?
Сучасні йогині та йогіни, які працюють із концепцією чакральної системи, знають, коли в житті зʼявляється цей смуток із присмаком гіркоти. Симптомом чого є сум від одноманітності, навіть коли життя плине більш-менш нормально. І не тільки знають, а й опановують методи для змін.
…З іншого боку, не секрет, які саме почуття блокують релігії.
Ці емоції, плюс іноді роздратованість, виникають, коли в житті бракує нових вражень, тілесних кайфів, веселого гону, сексуальності, легкості. А щоб були, то треба опановувати мистецтво їх привносити в життя і поглиблювати.
Повертаючись до монаха. Класичні буддійські практики не передбачають розвитку і реалізації цієї сфери ):
Але саме дискомфорт від цих емоцій і одночасно неможливість докорінно позбутися їх, бо це потребує інших змін, – можливо, все це надихне людину рухатись далі й шукати розвитку. Не в цьому житті, так в наступних.
А тут і зараз дехто вже має і бажання, і можливості😏