Деконструкція (від лат. de «зверху вниз → назад» і constructio у значенні «побудова», «осмислення») — поняття сучасної філософії та мистецтва, що означає розуміння через руйнування стереотипу або включення до нового контексту. Виходить із передумови, що смисл конструюється в процесі читання, а звичне уявлення або позбавлене глибини (тривіальне), або нав’язане репресивною інстанцією автора. Тому необхідна провокація, яка ініціює думку і вивільняє приховані смисли тексту, не контрольовані автором. Розроблено Жаком Дерріда, однак сходить до поняття деструкції Гайдеґґера — заперечення традиції тлумачення з метою виявлення прихованого.
Вікіпедия
Знову відійду від лінійності викладення заради брахмачар’ї — однієї з найбільш спірних і суперечливих тем у Йозі. Як відомо, брахмачар’я включена до переліку ям Йоги у Патанджалі. Майже в усіх популярних книжках із Йоги поширена точка зору, що брахмачар’я — це утримання від сексу, целібат і безшлюбність. Абсурдність і суперечливість такого погляду очевидна хоча б з огляду на існування тантричних сексуальних практик. Втім, навіть якщо особливо ревні прихильники «йога-целібату» відмовляться визнавати тантру частиною йоги, усе одно залишаються описи сексуальних практик у класичних йогічних текстах.
Наприклад, у «Даттатрея-йога-шастрі» (засадничому трактаті всієї хатха-йоги) є такий пасаж:
kṣīramāṅgirasaṃ ceti dvayorādyaṃ tu labhate । dvitīyaṃ durlabhaṃ puṃsāṃ strībhyaḥ sādhyamupāyataḥ । yogābhyāsaratā strī ca puṃsā yatnena sādhayet ॥ (140)
Кшира (молоко) і ангіраса — ось дві (субстанції), що отримуються. Другу, складноотримувану, чоловіку слід отримати за допомогою жінок завдяки належним методам, пристрасній же у йога-практиці жінці — завдяки старанню за допомогою чоловіка слід її отримати.
«Горакша-шатака» містить рядки, які прямо говорять про техніки контролю сім’явиверження, наприклад:
calito yadi binduḥ tamurdhvamākṛṣya rakṣayet । evaṃ ca rakṣito binduḥ mṛtuṃ jayati tattvataḥ ॥ (142)
Якщо сім’я стає рухомим, його слід зберегти, підтягнувши вгору. Таким чином збережене сім’я воістину долає смерть.
Ясно, що такі техніки актуальні в процесі сексу, а не чаювання.
Ну і, нарешті, цитата з «Джнянарнави»:
94-95. Єднання чоловіка і жінки і є справжня йога! (Під час нього) стогони — форма мантри, розмова — молитва, обійми — підношення мускусу, цілунки — підношення камфори, сліди від нігтів і зубів — квіти, (саме) злягання — задоволення…, еякуляція — вісарджана… (зі зб. «Каула-тантра-санграха»).
Життєписи ріші та йогів давнини рясніють сексуальними історіями. Та й загалом — Індія в класичний період не страждала пуританізмом. Достатньо поглянути на сповнені чуттєвості витвори мистецтва.
Для того, щоб якось зняти ці суперечності, вигадано безліч сумнівних і навіть лицемірних пояснень. Мовляв, секс у шлюбі — це й не секс зовсім (шкода людину, яка дійшла такого сумного висновку), що тантричний ритуальний секс — теж «не рахується» тощо. Брахмачар’я (у сенсі целібату) не порушується, якщо секс був спрямований лише на зачаття дітей… Але все це непереконливо. І радше є лише виправданням комплексів творців цих концепцій.
Ще одна проблема — власне, у самій назві. Слово «брахмачар’я» дослівно перекладається як «шлях брахмана» або «шлях до брахмана». Спочатку брахмачар’єю називався етап учнівства, який проходив кожен двічінароджений. Саме в цьому контексті це слово зустрічається в усіх ранніх упанішадах. Жодного зв’язку із сексом там не простежується, за винятком одного кумедного пасажу в «Прашна-упанішаді». Але у пізніших йогічних текстах ідея про те, що брахмачар’я — це відмова від сексу, вже існує. Звідки ж узялася ця дивна ідея? Як могло статися таке викривлення Йоги, як спроба заблокувати одну з чакр? У цій статті я спробую поділитися результатами свого дослідження цього питання. Заздалегідь перепрошую за надмірну прискіпливість і навіть певну занудність. Оскільки тема актуальна для багатьох, хто цікавиться Йогою, а також «навантажена» звичним (хоча й неправильним) поглядом, я вирішив зробити свій текст максимально аргументованим.
Отже, Патанджалі використовує слово «брахмачар’я» двічі. У рядку з переліком видів ями:
अहिंसासत्यास्तेयब्रह्मचर्यापरिग्रहा यमाः ॥ ३०॥
ahiṃsā-satya-asteya-brahmacarya-aparigrahā yamāḥ ॥ 30॥
Вдруге – коментуючи результати брахмачар’ї:
ब्रह्मचर्यप्रतिष्ठायां वीर्यलाभः ॥ ३८॥
brahmacarya-pratiṣṭhāyāṃ vīrya-lābhaḥ ॥ 38॥ Від дотримання брахмачар’ї набувається вір’я (енергія, героїзм).
На жаль, Патанджалі не наводить визначення терміна. Перше визначення з’являється у В’яси у «Йога бгаш’ї». В’яса дає таке визначення:
brahmacaryaṃ guptendiyasyopasthasya saṃyamaḥ
Брахмачар’я – це контроль (самьяма) прихованих почуттів (гупта індрія) та того, що знаходиться поряд (упа-стха).
Такий прямий переклад рядка цілком узгоджується з ідеєю брахмачар’ї як учнівства. Справді, учень повинен контролювати те, що зазвичай не усвідомлює, і те, що знаходиться навколо. Останнє можна співвіднести з акуратністю. Але цей уривок можна прочитати і в переносному сенсі. Одне зі значень слова «упастха» — це статевий орган, або, переносно, сексуальне бажання. Тобто «брахмачар’я» — це «контроль члена». Жарт. «Брахмачар’я» — це «контроль сексуального бажання». Тут також усе неочевидно. Хоча словник і подає таке значення слова «упастха», у ранніх упанішадах і «Бгаґавадґіті» воно трапляється виключно в прямому сенсі. І постає питання: чи не потрапило це значення до словників як зворотний процес — із пізніших джерел, де значення цих слів уже змінилося? Але! Навіть якщо таке значення є автентичним, ідеться не про «заборону» чи «відмову», а саме про контроль, тобто вихідна точка зору, представлена В’яcою, збігається з нашою, а саме: йог повинен уміти контролювати свою сексуальну енергію. Як, утім, і будь-яку іншу. Уперше (серед йогічних коментарів) прямий сексуальний контекст у термін «брахмачар’я» вніс Вачаспаті Мішра. Цей видатний індійський учений поставив перед собою завдання написати коментарі до основних текстів усіх даршан. Його коментар до «Йога-бгаш’ї» В’яси ми вже згадували в контексті сіддг.
brahmacaryasvarūpam āha — gupteti। saṃyatopastho’pi hi strī-prekṣaṇa-tad-ālāpa-kandarp-āyatanatadaṅga-sparśana-sakto na brahmacaryavān iti tannirāsāyoktaṃ guptendriyasyeti। indriyāntarāṇy api tatra lolupāni rakṣaṇīyānīti। aparigrahasvarūpam āha
прив’язаний (сакта) до споглядання жінок, розмов із ними (про них), дотиків до їхніх інтимних частин тіла (дослівно — частин, на яких сидить Кандарпа — бог кохання (можливо, маються на увазі ерогенні зони?)) не володіє брахмачар’єю.
Ключове слово тут «сакта» — «прив’язаний», що походить від кореня sañj (सञ्ज् — «зв’язувати, чіпляти»). Як бачимо, концепція Вачаспаті Мішри подібна до В’ясової, але відбулося певне «звуження» тези і її зміщення. Здатність бути «неприв’язаним» до чогось і контроль — схожі речі, але контроль — усе ж ширша категорія, оскільки контроль енергії (у цьому випадку сексуальної) може бути пов’язаний також зі здатністю посилювати й поглиблювати переживання, індукувати їх іншим людям, тоді як неприв’язаність цього не передбачає. З іншого боку, неприв’язаність може бути зумовлена слабкою статевою конституцією, і в такому разі говорити про контроль не має сенсу. І навіть з урахуванням сказаного, неприв’язаність — це ще не є повна відмова.
Примітно, що сам Вачаспаті (за переказами) справді був не прив’язаний до переліченого. Існує показова історія, яка з часом стала частиною фольклору. Вачаспаті був одружений із дочкою свого Вчителя, яку звали Бгаматі. Незадовго до своєї смерті Вчитель попросив Вачаспаті написати коментар до «Веданта-сутри». Вачаспаті почав працювати над ним, і невдовзі робота повністю його поглинула. Минав час. Дні перетворювалися на місяці, роки, десятиліття… Увесь цей час він був зайнятий лише своєю працею і не помічав нічого іншого. Нарешті він завершив велику роботу. Залишалося лише придумати назву. У цей момент він підняв очі й побачив жінку, яка запалювала лампу поруч із ним. Вачаспаті здивувався і запитав: «Хто ти, о жінко? І чому ти тут?» Жінка відповіла: «Не звертай уваги, продовжуй працювати». Він сказав: «Моя робота завершена, але скажи мені, хто ти?» «Я твоя дружина!» — відповіла жінка. Вачаспаті був приголомшений, усвідомивши, що за 30 років, поки його дружина служила йому, він її навіть не помічав. Щоб віддячити дружині, він назвав свій завершений твір її іменем — «Бгаматі».
Ця історія (якщо вона, звісно, правдива) чудово ілюструє ставлення Вачаспаті до сексуальної сфери і дозволяє зрозуміти, чому відбулося зазначене зміщення тези. У цьому зв’язку примітно те, що інший, дещо пізніший коментатор «Йога-сутри» Бходжа (XI століття) у своїй «Раджамартанді» не лише не розвинув цю думку, а навіть скоротив В’ясове визначення брахмачар’ї вдвічі: Brahmacaryam upastha-saṃyamaḥ. Це не дивно, з огляду на те, що Бходжа був не лише практикуючим йогом, а й царем. І, ймовірно, мав гарем дружин, наложниць і куртизанок. Досить кумедно ухилився від обговорення цієї теми коментатор Шанкара:
ब्रह्मचर्यं गुप्तेन्द्रियस्य गुप्तान्येन्द्रियस्य पुरुषस्य अब्रह्मचर्यार्थवाङ्मनसादिवृत्तिशून्यस्य उपस्थेन्द्रियसंयम इति॥
brahmacaryaṃ guptendriyasya guptānyendriyasya puruṣasya abrahmacaryārthavāṅmanasādivṛttiśūnyasya upasthendriyasaṃyama iti॥
Його думка зводилася до того, що брахмачар’я полягає в утриманні «манаса тощо» від того, що є небрахмачар’єю. Зрозуміло, спиратися на таке визначення логічно неможливо. Вочевидь, ця тема вже тоді викликала напруження. Наступний зсув тези відбувся у XVI столітті в коментарі філософа-аскета Віджнянабгікшу. Загалом він писав приблизно те саме, що й попередники:
ब्रह्मचर्यं लक्षयति-गुप्तेति। गुप्तेन्द्रियस्येति स्वोक्तस्य विवरणमुपस्थस्येति। संयम इत्यत्रोपसर्गेणान्येन्द्रियसाहित्यमुपस्थस्य ग्रह्यम्। तेनोपस्थस्य विषये सर्वेन्द्रियव्यापारोपरम इति लक्षणम्। तथा चोक्त दक्षसहितायाम्
brahmacaryaṃ lakṣayati-gupteti। guptendriyasyeti svoktasya vivaraṇamupasthasyeti। saṃyama ityatropasargeṇānyendriyasāhityamupasthasya grahyam। tenopasthasya viṣaye sarvendriyavyāpāroparama iti lakṣaṇam। tathā cokta dakṣasahitāyām
але додав до коментаря вірш із відносно пізнього й релігійного тексту «Дакшина-самхіти»:
ब्रह्मचर्यं सदा रक्षेदष्टधालक्षण पृथक्।स्मरणं कीर्त्तनं केलि: प्रेक्षण गुह्यभाषणम्॥संकल्पोऽध्यवसायश्च क्रियानिर्वृत्तिरेव च।एतन्मैथनमष्टाड्गम् प्रवदन्ति मनीषिणः॥ इति।
brahmacaryaṃ sadā rakṣedaṣṭadhālakṣaṇa pṛthak।smaraṇaṃ kīrttanaṃ keli prekṣaṇa guhyabhāṣaṇam॥saṃkalpo ‘dhyavasāyaśca kriyānirvṛttireva ca।etanmaithanamaṣṭāḍgam pravadanti manīṣiṇaḥ॥ iti।
Суть вірша зводиться до наступного: брахмачар’я полягає в тому, щоб триматися подалі (досл. «окремо», «прітхак») від 8 проявів чуттєвості, добре відомих з індійської еротичної лірики. А саме:
1. Власне сексуальні стосунки (kriya nivritti);
2. Бажання (ādhāvasaya);
3. Роздуми про коханого (sankalpa);
4. Бесіда, тихе воркування в укромному місці (guhyabhāsana);
5. Вихваляння його (її) якостей своїм друзям (kirtana);
6. Гра, загравання (keli);
7. Дотики (sparśana);
8. Милування ним (нею) (darśana).
Як бачимо, ідея контролю ще раз видозмінюється і тепер уже переростає в ідею відмови. Нарешті, у XVIII столітті в одного з останніх відомих коментаторів «Йога-сутри» Садашивендри Сарасваті ідея повного обмеження досягає свого апогею. Він дає таке визначення:
Brahmacaryam aṣṭa-vidha-maithuna-tyāgaḥ «брахмачар’я — ашта-відха-майтхуна-т’яга», тобто «брахмачар’я — це облишення (т’яга) восьми видів майтхуни».
Тих самих, про які йшлося вище. Нагадаю, «майтхуна» — це сексуальні стосунки. Але Садашивендра жив у період активної колонізації Індії та вже зазнавав культурного тиску європейської культури, не кажучи вже про укорінений іслам. Тож його точку зору можна вважати зумовленою.
У першому перекладі «Йога-сутри» англійською (Баллентайна) брахмачар’я перекладена як continence — «утримання». Починалася вікторіанська епоха з її пуританізмом. У такому вигляді це слово через субпереклад Вівекананди потрапило в російськомовний простір. І, на жаль, прижилося. Втім, деяхто особливо ревні ще більше посилили це тлумачення, перекладаючи як «цнотливість» або навіть «целібат».
Так, крок за кроком, здорова ідея контролю поступово переродилася в ідею целібату — суперечливу, неавтентичну й чужу ідеї гармонійного розвитку особистості. Можна замислитися: а що ж в інших — не йогічних текстах? Йога, як і інші езотеричні системи, не висіла в повітрі, а існувала в межах материнської культури, розвиваючись (або, на жаль, деградуючи) разом із нею. У засадничому тексті — «Законах Ману» («Манусмріті») — термін «брахмачар’я» трапляється 25 разів. У переважній більшості випадків він означає саме учнівство. При цьому лише пару разів його можна інтерпретувати хоча б у якомусь зв’язку із сексом. Водночас перекладачі тексту російською в кількох місцях переклали брахмачар’ю як «цнотливість», хоча цілком можна було зберегти значення «учнівство». Найважливіший уривок тексту, що подає правила брахмачаріна (учня), міститься у другій главі.
175. Учень (brahmacarin), що живе у гуру, нехай виконує такі правила, приборкуючи почуття, для збільшення своєї [заслуги у виконанні] аскетичних подвигів…
177. Слід утримуватися від меду, м’яса, пахощів, гірлянд, приправи (81), жінок, від усього прокислого, а також від заподіяння шкоди живим істотам.
178. від умащення, колірію (82) для очей, носіння взуття і парасолі, любові та гніву, жадібності, танців, співу і гри [на музичних інструментах],
179. від гри, базікання, лихослів’я і брехні, від розглядання жінок і дотику до них, від заподіяння шкоди іншим…
190. Мудрецями цей спосіб дій предписаний лише для брахмана; щодо кшатрія і вайш’ї це правило не передбачається.
Як бачимо, тут є вказівка на відмову від жінок. Але текст має багато обмежень. По-перше, ця вимога поширюється на брахмачаріна, «який живе в домі гуру», що логічно, адже, ймовірно, було б незручно, якби учень почав приводити жінок у невелике житло. Тим більше, що учнівство починалося у віці 6–8 років. По-друге, ці вимоги не є безумовними, а є лише інструментом для збільшення тапаса. І, нарешті, у рядку 2.190 зазначено, що всі ці вимоги поширюється лише на брахмана.
Я не стану досліджувати інші, пізніші тексти. Очевидно, що в релігійних текстах значення брахмачар’ї як відмови від сексу зростатиме. На те вони й релігії, щоб обмежувати:)) [1]. Але підкреслю, що первісне значення цього терміна в йозі — все ж інше.
_________________________
[1] Про різницю між езотеричною системою та релігією див. мою монографію «Психопрактики в мистических традициях от архаики до современности».