Очисне дихання ─ індійська дихальна практика, які стала відомою на Заході завдяки працям Рамачараки та Сельварджана Есудіана. Воно полягає в тому, що після глибокого й повільного вдиху людина фіксує грудну клітку в розправленому положенні. Губи збирає в трубочку, і повітря з легень порційно виштовхує назовні завдяки скороченням діафрагми. Решту м’язів видиху водночас свідомо утримує розслабленими.
«Просто до геніальності й дуже ефективно: навіть після одноразового виконання нормалізується частота серцевих скорочень, зникає задишка. Особливо ефективне виконання цього різновиду дихання після динамічної розминки». (Сафронов А. Г.)
Щоб зрозуміти, як саме «працює» очисне дихання, давайте подивимося, що ж відбувається в організмі під час його виконання.
Для зручності розуміння розглянемо вплив пранаями окремо на серцево-судинну, дихальну, м’язову та нервову системи й окреслимо основні механізми, що вмикаються в організмі.
Почнемо із серцево-судинної системи.
1. Зміна параметрів кровонаповнення серця. Механізм Франка-Старлінга.
Отже, ми зробили глибокий вдих. Грудну клітку розширили, діафрагму опустили. Таке переміщення приведе до зменшення черевної порожнини і збільшення грудної, що виразиться в підвищенні внутрішньочеревного тиску і зниженні внутрішньогрудного.
Такий перепад тисків між порожнинами сам собою спричинить до посилення венозного відтоку у великому колі кровообігу в напрямку до серця (за градієнтом тиску). До того ж підвищення внутрішньочеревного тиску приведе до зменшення просвіту та ємності судин черевної порожнини, у яких накопичується досить великий об’єм крові, що посилить венозну різницю між порожнинами живота та грудей, відповідно, венозний відтік зросте. У такий спосіб одним лише глибоким вдихом ми спричинимо підвищення венозного припливу до серця, що приведе до інтенсивного кровонаповнення та розтягнення правого передсердя. Це є спусковою ланкою механізму Франка-Старлінга ─ у відповідь на підвищене кровонаповнення передсердь посилюється скорочувальна функція серця і зростає його ударний об’єм. Збільшений викид крові лівим шлуночком веде до активації барорецепторів в аорті, що відповідають за екстрену регуляцію тиску.
2. Рефлекс із барорецепторів судинного русла
Імпульс від них волокнами язикоглоткового нерва попрямує в ділянку довгастого мозку, де після аналізу інформації, що надійшла, буде сформовано сигнал про необхідність зниження серцевого викиду й частоти серцевих скорочень. Сигнал буде спрямований на периферію, до серця. А це спричинить зниження артеріального тиску й частоти серцевих скорочень. Ефект посилиться примусовим утриманням грудної клітки в розширеному стані впродовж усього видиху (завдяки цьому ми штучно підтримуємо відʼємний тиск у грудній порожнині протягом доволі тривалого часу).
Видих ми робимо порційно, з допомогою поштовхоподібних рухів діафрагми. Так ми посилюємо роботу діафрагмального насоса й посилюється перекачування венозної крові у напрямку до серця (робота діафрагми називається «діафрагмальним насосом», оскільки є однією з основних робочих ланок у перекачуванні венозної крові в напрямку до серця у великому колі кровообігу. Крім цього механізму, серед основних традиційно виділяють скорочення скелетних м’язів і присмоктувальну дію правого передсердя. У венозній стінці немає мʼязів, тому кров може перекачуватися тільки за прояву активності «збоку»). Цей додатковий механізм також запускатиме наведений вище рефлекс Старлінга.
Видихаємо порціями ми впродовж певного часу, у середньому використовуючи до 20 видихових рухів. Цим ми формуємо ритмічне прокидання венозної крові судинами черевної та грудної порожнин. По суті, ми моделюємо постійну й регулярну стимуляцію судинної рефлекторної зони аорти (на ритмі зупинимося трохи пізніше). На нашу думку, це може призвести до накопичення збудження у нервових закінченнях і спричинити «залп» імпульсів. Їхнім завданням буде донесення до судинно-рухового центру дещо перебільшеної картини того, що відбувається на периферії (в аорті під час імпульсних збільшених серцевих викидів буде моделюватися ефект надмірного підвищення артеріального тиску). Згідно з логікою рефлексу, це має привести до відповідного значного зниження серцевого викиду й частоти серцевих скорочень.
3. Вплив на судиноруховий центр
Цікавим є той факт, що в головному мозку структури дихального, серцево-судинного та рухового центрів є тісно переплетеними. Частина авторів описують випадки іррадіації збудження з одного центру на інший. Відтак у разі збудження судинно-рухового центру можна говорити про залучення дихального.
Отже, щоб розглянути аспекти впливу очисного дихання на судиноруховий центр, ми на певний час переключимо увагу на дихальну систему, а саме ─ на дихальний центр; розглянемо його будову, принципи формування дихального ритму й те, як очисне дихання впливає на функцію цього відділу дихальної та нервової систем.
4. Регуляция ритмогенеза в дыхательном центре
- Регуляція ритмогенезу в дихальному центрі.
Дихальний центр є скупченням нервових клітин (нейронів), об’єднаних в ієрархію відповідно до своїх функцій.
1 ─ пневмотаксичний центр, 2 ─ апнейстичний центр, 3 ─ вентральна група дихальних нейронів, 4 ─ дорзальна група дихальних нейронів, SC ─ верхні пагорби четвертоголового коміра, IC ─ нижні пагорби четвертоголового коміра, CP ─ середні мозочкові ніжки (перерізані). Римськими цифрами позначено послідовні поперекові повні перерізання стовбура мозку.
Нижчий відділ у цій ієрархії розташований у ділянці стовбура мозку (місце переходу спинного мозку в головний). Тут розташовані популяції нейронів, які активізуються в різні фази дихального циклу ─ є ранні нейрони вдиху (ранні інспіраторні нейрони), інспріаторні, пізні інспіраторні нейрони, ранні постінспіраторні, експіраторні (видиху), пізні експіраторні ─ усю їхню сукупність можна узагальнено поділити на дві групи ─ інспіраторні (від лат. inspiro — «вдихаю») та експіраторні (від лат. exspiro ─ «видихаю»). Вважають, що частина нейронів (зокрема, ранні інспіраторні нейрони) мають властивості водія ритму ─ навіть за умов, коли дихальної активності немає — вони з певною періодичністю генерують активність. Тобто ці нейрони є свого роду зачинателями ритмічних дихальних рухів.
Популяції інспіраторних водіїв ритму є контрольованими нейронами апнейстичного центру (від грец.: α — префікс заперечення + πυέω — дихати). Центр розташований у ділянці моста мозку. Саме вони сприяють підвищенню активності нейронів вдиху, подовжуючи час генерування ними потенціалів дії. Відповідно вони збуджуються під час активного тривалого вдиху. Свою назву центр дістав через те, що перерізання стовбура мозку безпосередньо вище цієї ділянки спричинило у піддослідної тварини тривалі судомні вдихи (апнейзиси), що переривалися короткочасними видихами.
Написане попредньо нагадує картину, відтворену під час очисного дихання: тривалий вдих змінюється низкою короткочасних видихів. За виконання серії таких дихань можна говорити про стимуляцію апнейстичного центру.
Далі ─ цікавіше. Після затяжного вдиху ми робимо акцент на видиховому диханні. Активність нейронів видиху контролює пневмотаксичний центр (від грец. πυέω — дихати, τάξις ㅡ упорядкування, впорядкування), розташований вище розглянутого апнейстичного центру. Основним завданням пневмотаксичного центру є регуляція загального ритму дихання, співвідношення тривалості вдихів і видихів.
Формуючи певну послідовність і тривалість вдихів і видихів, ми впливаємо по черзі на різні групи нейронів дихального центру, сприяємо в підсумку їхньому послідовному і «правильному» включенню в роботу. За регулярної практики це має привести до цілком злагоджених і налагоджених процесів у структурі регуляції дихання.
5. Гармонізація роботи серцево-судинної та дихальної систем.
Згадуючи взаємозв’язки дихального та судинорухового центру, можна говорити про уповільнення серцебиття в ритмі дихання та гармонізацю роботи цих центрів (за регулярної практики).
6. Вплив на загальний тонус організму.
Рухове й чутливе ядра язикоглоткового нерва, який відповідає за діагностику величин тиску в аорті, є спільними з ядрами блукаючого нерва. У разі збудження перерахованих вище ядер стимулюватиметься блукаючий нерв, який є основною ланкою парасимпатичної нервової системи. Це приведе до загального досить швидкого «заспокоєння» організму. Можливе розслаблення скелетної мускулатури.
7. Регуляція роботи дихальних м’язів
Цікаво, але той факт, що під час видиху ми свідомо залучаємо одні м’язи видиху (діафрагма) та вимикаємо інші (внутрішні міжреберні м’язи, м’язи живота), веде до розриву підсвідомих патернів дихальної активності, збільшення частки коркових структур у регуляції дихання. Отже, до розвитку усвідомленої частини психіки.
Такою є дія очисного дихання. Підсумуємо основні ефекти:
- «Екстренна» нормалізація роботи дихальної та серцево-судинної систем. Це може особливо стати в нагоді після інтенсивної розминки.
- Тренування серцево-судинної та дихальної систем.
- Гармонізація роботи серцево-судинного та дихального нервових центрів.
- Стимуляція коркової частини центрів регуляції кардіореспіраторної системи.
Цю пранаяму можна рекомендувати у випадках:
— необхідності швидкої нормалізації гемодинамічних параметрів. Наприклад, після навантаження під час розминки
— деяких захворювань дихальної системи, відхилень, що формуються у діяльності серцево-судинної системи (за умови регулярної практики)
— вегетосудинної дистонії за гіпертонічним типом
— напрацювання усвідомленого контролю над своїм організмом, що є особливістю йоґатерапії та базою будь-яких йоґівських практик.
Важливо наголосити на необхідності утримання грудної клітки у розправленому стані впродовж усієї техніки. Лише після «останнього видиху» ми довільно опускаємо ребра. Виключно в цьому разі пранаяма чинитиме потрібний ефект. Це можна легко перевірити ─ до кінця виконання пранаями мають нормалізуватися частота серцевих скорочень, минути задишка.
Інакше виконання пранаями не приведе до бажаних результатів, ба більше ─ може погіршити стан, а саме, призведе до ще більшого підвищення артеріального тиску і, як наслідок, ─ до прискорення дихання. Якщо за початково здорового організму цей ефект може бути просто неприємним, то в разі слабкого серця, схильності до порушень ритму й гіпертонії — некоректне виконання техніки може призвести до загострення захворювання і гіпертонічного кризу.
До речі, саме такий варіант виконання (з активною участю міжреберних м’язів в акті видиху) запропонували у своїх книжках С. Ессудіан та Л. Хейч. Це вкотре наочно ілюструє важливість усвідомленого підходу до практики хатха-йоґи й актуалізує потребу в наукових дослідженнях практик йоґи.
Список літератури
- Агаджанян Н. А. «Основи фізіології людини», М., 2012. Адо А. Д.
- «Патологічна фізіологія», М., 2000
- Ар Еддар (Васильєв Т. Е.) «Початки хатха йоґи», М., 1990
- Гріппі М. А. «Патофізіологія легень», М., 2005
- Ессудіан С., Хейч Л. «Йоґа і здоров’я», М., 2003
- Зайко М. М. «Патологічна фізіологія», К., 1985
- Зільбер А. П. «Етюди критичної медицини«М., 2006
- Покровський В. М., Коротько Г. Ф. «Фізіологія людини», М., 1997
- Рамачарака «Наука про дихання індійських йоґів»
- Сафонов В. А. «Як дихаємо, так і живемо», М., 2008.
- Сафронов А. Г. «Йоґа: фізіологія, психосоматика, біоенергетика«Х., 2008.
- Вест Дж. «Фізіологія дихання. Основи«М., 1988.
- Шмідт Р., Тевс Г. «Фізіологія людини«М., 2005.
- Еберт Д. «Фізіологічні аспекти йоґи».
- Gelman S. Venous Function and Central Venous Pressure. Anesthesiology 2008; 108:735–48.
Автор: Олена Ахрамєєва, Харків 2011