Прагнення емоційного комфорту безумовно правильно. Але чому деякі люди в гонитві за цим самим комфортом опиняються в глухому куті розвитку?
Моєму другові завжди було дискомфортно висловлювати свої почуття. Як він сам каже, «відчуваю себе наївним пацаном» в спробах зізнань. Тому у стосунках з дівчатами про своє кохання він вважав за краще помовчувати та тримався незворушно. Як ви розумієте, досі не знайшлась та, що змогла здогадатись, що ховається за маскою байдужості. Василь, звісно, молодець та в емоційно напряжні ситуації не вступає. Але самотність не за горами.
Протилежний приклад – моя студентська подруга. В юності їй було дуже ніяково коли її, здібну студентку старших курсів, направляли до молодих студентів провести опитування чи тестування. Потрібно було долати себе, щоб терпіти їх зацікавлені погляди та змусити слухатися. В цьому випадку численні спроби та поради старших колег зробили свою справу. Сьогодні виступи перед великими аудиторіями – справа її життя.
Прагнути емоційного комфорту можливо по-різному: можна тікати від будь-яких напряжних ситуацій, лише ситуативно його досягаючи, або розглянути такі ситуації як виклик, розвинути нові навички для їх вирішення та в довгостроковій перспективі в аналогічних ситуаціях відчувати себе добре. Йогін свідомо обирає інше та дискомфортні ситуації, що з’являються, використовує для свого розвитку.