Класично вхід у бгуджанґасану виконуємо від шийних хребців до попереку, з поступовим розгинанням корпусу. Водночас значущим орієнтиром є формування натягу на передній поверхні тіла, що свідчить про відкриття передньосерединного меридіана; задньосерединний меридіан за таких умов стискається. Запускається рух енергії великим колом (енергетичний механізм впливу асани – Сафронов А. Г. «Йоґа: фізіологія, психосоматика, біоенергетика»).
З відкриттям енергетичного каналу співвідноситься перебудова м’язів: подовження м’язів передньої поверхні тіла та вкорочення тих, що проходять задньою його поверхнею. Ці м’язи виконують антагоністичні функції. М’язи, що проходять передньою поверхею тіла, згинають корпус, а м’язи, що проходять задньою, — розгинають.
За коректного виконання асани встановлюємо баланс м’язів-антагоністів, з деякою перевагою м’язів на передній поверхні тіла.
Найчастіші помилки у виконанні бгуджанґасани на початкових етапах її освоєння пов’язані з недостанім відчуттям практиком балансу між передньою і задньою поверхнею тіла.
Це призводить до:
-
Перерозгинання в шийному відділі хребта.
-
Недостатнього розгинання в грудному відділі.
-
Перерозгинання в поперековому відділі, з гіпертонусом м’язів попереку.
Власне, надмірно скорочуються м’язи, які й так схильні до підвищеної активності. Це короткі м’язи-розгиначі шиї, м’язи-розгиначі попереку. Не скорочуються в повному обсязі ті м’язи, які поза асаною малоактивні — ромбоподібні м’язи.
Як уникнути цих поширених помилок?
Використовувати додатковий ключ: концентрувати увагу на поетапному й послідовному скороченні м’язів, що допомагають розгинати хребет. А саме, коротких м’язів шиї (великий і малий прямі задні м’язи голови, верхній косий м’яз голови), ромбоподібних м’язів, сідничних м’язів. Основним робочим м’язом є м’яз, що розгинає хребет.
Ці м’язи фіксують етапи розгинання, тому ми пропонуємо назвати їх м’язами-фіксаторами руху.
Разом із м’язом, що розгинає хребет, вони формують серединний м’язовий канал розгинання.
