Мистецтво маленьких звершень

stanislava stefanovska post 1

Є особливість у деяких людей: не бажаючи того, лякати нас лякаючими розмірами власних справ. Тобто ми, дивлячись з боку на досягнення людини, уявляємо собі, що ось раз – і диво! Він успішний чи супер популярний, він зробив ремонт чи знайшов роботу. І виглядає це так, що людина страшно щаслива і з фортуною на «ти», чи знає потрібних людей, чи взагалі – йому просто пощастило з освітою та родичами. Оцінюючи результати інших людей поверхнево, не вникаючи в деталі, не проходячи з людиною шлях у його черевиках, ми піддаємося спокусі порівняння, розчаровуємося в собі та подумки переконуємо себе: «Краще навіть не починати…». Але це не вірний шлях, глухий.

Усі преференції, згадані вище, навіть можуть бути частиною правди, і людині справді в чомусь пощастило. Багато видатних людей скромно говорять про те, що їм «просто пощастило». Але все ж таки найчастіше, при всіх навіть найвдаліших збігах обставин люди, які мають добрі результати по життю (у будь-якій сфері), все-таки щось для цього робили. Як мінімум були пильні і не упускали можливості зловити удачу за хвіст. Більшість із них «вджобували»: хтось більше, хтось менше, але вони діяли. Багато і наполегливо, довго та цілеспрямовано, навіть помиляючись і засмучуючись, але все ж таки продовжували робити кроки на зустріч своїм цілям.

Одна з головних навичок, яка дозволяє досягати бажаного – це вміння бачити посильні кроки, окреслені за короткий проміжок часу завдання, які можна зробити за один раз. Тобто, іншими словами, це мистецтво дробити ціль на маленькі завдання, які після реалізації стають звершеннями. Як це зробити на практиці?

По-перше, зрозуміти різницю між метою та завданням. Ціль – більш довгострокове явище. Вона може бути пролонгована у часі від одного місяця до багатьох років. Завдання – одиниця дії. Ціль завжди складається з ряду завдань, пов’язаних між собою або послідовним або паралельним виконанням.

Варто зауважити, що при всьому багатстві нашої мови у нас не вистачає слів, що позначають завдання, які, дроблячись, насправді перетворюються на поступовий процес, або великі завдання, які ще треба розбити на «підзавдання». Тобто ми часто говоримо «завдання», а маємо на увазі процес, який, у свою чергу, складається з низки невеликих завдань. В нашому лексиконі завдання – це, наприклад, і «позайматися хатха йогою» (можна реалізувати за одну годину і це справді завдання), і «освоїти правильне виконання повного йогівського дихання» (далі – ПЙД). Другий приклад не дуже вдалий, тому що практично неможливо якісно виконати це «завдання» за один раз, в обмежений час, наприклад, за годину.

По-друге, важливо виділити великі завдання, з яких складатиметься шлях до досягнення мети. Наприклад, мета «освоїти ПЙД» логічно розбити як мінімум на чотири завдання:
1. Навчитися дихати животом.
2. Навчитися дихати грудним відділом.
3. Навчитися дихати ключицями.
4. Навчитися досить довго утримувати ритм ПДР.

І, по-третє, наші великі завдання-процеси важливо розбити на ті самі посильні кроки або підзавдання, які можна реалізувати за один проміжок часу. Тобто виділити ті самі нескладні дії, які мають такі характеристики:
• Не лякають, а бадьорять.
• Зрозуміло, як виконувати, є алгоритм, що потрібно зробити в першу, другу та третю чергу.
• Видно і зрозумілий результат, тобто очевидний підсумок задачі.
• Мотивують (у тому числі тому, що результат можна «побачити»).
• Можуть бути виконані в певний період часу.
• Вимагають зусиль та зосередженості, але посильні для виконання.
• Результат дасть матеріал та підведе до розуміння того, як виконувати наступний крок.

Мистецтво маленьких звершень зводиться до вміння спочатку подумки скласти зрозумілий план дій, що надихає, а вже після цього – приступити до його виконання без надриву та із задоволенням.
Людина – істота діяльна. І нам страшно не від того, що треба щось робити, а від того, що незрозуміло, що саме робити, коли і як.