Йога, якою її доволі часто можна побачити у сучасних фільмах, — різновид фізкультури у фітнес-залах. Або екзотичні перформанси з етнічними мотивами та колоритними гуру. Такими є поширені уявлення про йогу в наші дні. Натомість у короткометражному фільмі Веса Андерсона, реліз якого відбувся нещодавно, можна побачити те, як розуміли у Європі йогу ще не так давно, менше століття тому. Це екранізація новели Роальда Дала “Чудова історія Генрі Шугара”.
Своїми враженнями про фільм поділився у телеграм-каналі “Записки на полях древніх текстів” Андрій Сафронов:
“Екранізоване оповідання написане близько ста років тому, при цьому ми бачимо непогану обізнаність і про йогічні практики (тратака, дхарана), і про психотехнічні цілі йоги (екаграта). Не дивно, адже основні тексти були перекладені з санскриту на англійську ще в XIX столітті й освічена публіка могла з ними познайомитися. Не дивує також відсутність згадок про асани чи пранаями — постуральна йога ще тільки формувалася. Але кілька відмінностей у погляді на йогу у час написання оповідання і зараз, дуже проглядаються.
1. Налаштованість на тривалість та інтенсивність практики. Головний герой досяг хвилинної концентрації, здається, через 3 роки. А наприкінці практикував по 12 годин на день. Нині на таке ніхто не пішов би навіть із надією здобути всі сіддхи світу. Для більшості сучасних практиків йога сприймається радше як релакс, пікантний додаток до звичайного життя, а успіхи мають бути природніми. Що, звісно, дурниця. Практики йоги — це саме вправи, що трансформують за умови “тривалості та безперервності практики” (Йога Сутра).
2. Відсутність нью-ейджської нісенітниці. Ніяких пахощів (тим паче трави), чаш, особливих килимків. Усе просто й аскетично — по-йогівськи.
3. Налаштованість на непублічність практики. Наш герой не поділився тим, що він щось практикує, ні з ким. Селфі в Інстаграмі з першого ж заняття не було… Можливо, через відсутність Інстаграма чи аристократичне походження героя Але радше через розуміння, що справжня практика не публічна.
4. І герой, і попередник здобули певні сіддхи й використовували їх по-різному. Але жоден з них не спробував здійснити інтелектуальне осмислення природи отриманого. І це ще одна відмінність від сучасного погляду на йогу, яка (у вищих проявах) стає чимдалі науковішою”.
Андрій Сафронов, “Записки на полях древніх текстів”