Шлях завдовжки в тисячу миль починається з першого кроку.
Від народження ми маємо у своєму арсеналі дивовижний інструмент пізнання навколишнього світу — наше тіло. Власне кажучи, пізнання світу і починається зі знайомства зі своїм організмом. Для людини, яка практикує йогу, розуміння закономірностей будови та взаємодії у власному тілі дозволяє додати усвідомленості у практику. Крім того, фізичне тіло є відображенням наших тонких тіл. Так, різноманітні психологічні проблеми, проблеми ефірного й астрального тіл відображаються у побудові фізичного тіла у вигляді тілесних затисків — контрактур, викривлень хребта. А також і навпаки: впливаючи на тіло, можна впливати на психіку. Саме це і становить основу хатха-йоги (Сафронов А.Г. «Йога: фізіологія, психосоматика, біоенергетика»).
Кожний погляд на будову людського тіла вражає економічністю, лаконічністю та багатофункціональністю рішення. Так, хребет водночас — несуча опора, захисний каркас для спинного мозку. До того ж гнучка й рухлива система. Таке різноманіття функцій відповідає унікальній будові хребта, яку ми маємо. Зокрема, хребет це сукупність кісткових утворень — хребців, розділених між собою спеціальною амортизуючою прокладкою — міжхребцевим диском. У сумі висота дисків становить до 25% усієї висоти хребта — що створює потужну амортизаційну систему. Сусідні хребці з’єднуються один з одним за допомогою прошарку — диска і суглобів, на верхніх і нижніх відростках. Так, кожен хребець має 6 суглобів-зчленувань із сусідом — 4 дуговідросткових (фасеткових) і 2 міжхребцевих. У результаті ми маємо мережу дрібних суглобів, що з’єднують хребці між собою. Як і будь-який суглоб, кожен із них оплетений зв’язками, добре іннервований і отримує живлення у процесі руху.
Окрім описаних суглобів, сусідні хребці з’єднані між собою зв’язками між тілами (жовті зв’язки) і між відповідними відростками (міжостисті, міжпоперечні). На всій протяжності хребетного стовпа розташовані передня і задня поздовжні зв’язки. Зв’язки формують еластичний каркас, що обмежує надмірну рухливість хребетного стовпа.
Хребет зі зв’язками, як листковий пиріг, обплетений великою кількістю м’язів — від найглибших, між окремими хребцями, до поверхневих, контури яких видно неозброєним оком. Глибокі м’язи хребта перекидаються між сусідніми хребцями, через 1–4 хребці, призначені для тонкого налаштування рівноваги всієї структури хребетного стовпа і людського тіла загалом. При здійсненні рухів у роботу включаються великі м’язи — поверхневого і середнього шару.
Здоров’я хребта залежить від стану глибоких м’язів. Поліпшення кровотоку в них під час їх роботи дозволяє підтримувати здоров’я в міжхребцевих суглобах, покращує обмін у губчастій речовині тіл хребців, у міжхребцевих дисках. Рухливість хребта значною мірою зумовлена станом цих м’язів.
В ідеалі вісь хребта — центрована, і лінія від остистого відростка 1-го шийного хребця повинна була б проєктуватися на всі інші відростки і опускатися в міжсідничну складку. У реальності — далеко не завжди картина саме така. Частіше відзначається відхилення від центральної осі окремих хребців або груп хребців, з ротацією (проворотом) окремих хребців. І завжди це пов’язано зі зміною тонусу глибоких м’язів — міжпоперечних, міжостистих, поперечно-остистих. Це м’язи виключно точкового налаштування.
Н.А. Бернштейн (1926) уподібнив м’язи навколо хребта за своєю функцією розтяжкам або вантам щогли з ланцюгів. При цьому кожен окремий хребець — як маленька щогла зі своїми розтяжками — об’єднується у великі щогли за допомогою довших м’язів. Вільне функціонування цих м’язів лежить в основі гнучкості, спритності та рівноваги тіла.
Зміна хоча б однієї розтяжки змінює всю структуру. Наприклад, хронічне напруження м’яза призведе до його вкорочення. Стрункий ансамбль розтяжок зміниться. Функцію вкороченого м’яза на себе візьмуть більш поверхневі м’язи (що мають більшу довжину), відповідно навантаження на останні зросте. Збільшення навантаження потребуватиме зміцнення м’язової структури шляхом збільшення кількості сполучнотканинних елементів і гіпертрофії м’язових. Тобто тонус поверхневих м’язів зросте при поступовій атрофії глибших. Це веде до вимкнення їх функції як координатора міжхребцевих суглобів і основи рівноваги тіла.
Шлях до здоров’я хребта і тіла загалом для тих, хто займається йогатерапевтичною практикою, так само як і для просунутих практиків, що прагнуть опанувати складні балансові асани, починається з першого кроку — роботи з паравертебральними м’язами. Звідси стає логічно зрозумілим використання гімнастики для хребта у підготовчій частині занять хатха-йогою. Для включення в практику йоги глибоких паравертебральних м’язів необхідно додатково збільшити відстань між точками їх прикріплення (окремими хребцями) — тобто витягнутися вздовж осі хребта, попередньо вибудувавши цю саму вісь. При цьому є тенденція до сплощення вигинів хребта з рівномірним розподілом навантаження на глибокі постуральні м’язи. Звідси золоте правило хатха-йоги, а тим більше йогатерапії — під час виконання будь-яких асан необхідно осьове вибудовування і витягнення хребта по всій його довжині протягом усього часу перебування в асані, тобто і на вході в асану, і на виході з неї включно. Останній момент видається мені найбільш важливим, оскільки найчастіше спостерігається картина втрати осьового витягнення (читай — усвідомленості) саме під час виходу з асани.
P.S. Розташуйте підборіддя і лінію погляду паралельно горизонту. Нащупайте рукою точку на маківці. Це місце — практично проєкція перших шийних хребців. Потягніться маківкою вгору, потім, збільшуючи відстань між основою черепа і лінією плечей, м’яко дотягніть шийний відділ. Почергово дотягуючи кожен наступний відділ хребта, опустіться увагою до своєї основи — куприка. Успіхів у практиці.
Автор: Наталія Кравець, Донецьк 2012
