Про автора коментаря «Ґітартха-санграха», Абгінаваґупту #
Абгінаваґупта, безумновно, найбільший геній Індії у галузі філософії, естетики, поетики, драматургії, тантри та містицизму. Він був заново відкритий лише у другій половині ХХ століття, хоч творив він у XI сторіччі. Приблизно через тисячу роківпісля створення самої Ґіти, коментатор ллє нове світло не неї та відкриває її для нової аудиторії — вишукано-естетичним містикам кашмірського шиваїзму.
Мангала-шлоки 1 #
Перемагає той, хто розділившись на пару протилежностей,
набув через це природу розмаїтого колеса буття, що є всюди;
[потім] актуалізував свою єдність силою медитації та здобув нероздільності.
Він — Шива, що знищує все несприятливе, океан, що сяє свідомістю!
У цьому творі2, який В’яса створив обсягом в сто тисяч шлок,
саме визволення постає як головний плід вчення.
[Вчення], що започатковується з якостей і обовʼязків3 ,
які відмінні від визволення, проголошено як те, що живить це [визволення].
Що стосується визволення, воно стисло викладене як розчинення в тому,
чия форма позбавлена частин, в тому, хто від природи все знає і може,
у тому, хто позбавлений жадань, у найвищому владиці.
Попри те, що ця [Махабгарата] оспівує визволення разом з іншими
[станами та якостями], слова Бгаґавадґіти належним чином сприяють набуттю саме [визволення].
Хоча рядки “Бгаґавдґіти” прокоментувало багато авторів, справедливим є
моє прагнення пролити світло на приховані сенси “Ґіти”. Після того, як я, Абгінаваґупта довго досліджував традицію, що йде від Бгаттенду-раджі, було створено це зібрання сенсів Бгаґавадґіти.
1 Вітальна частина перед початком твору.
2 Мається на увазі Махабхарата.
3 dharma.
Передмова Абгінаваґупти #
Початок першого розділу вкаже на сутність знання та незнання як тих, серед яких одне перемагає, а інше — має стати переможеним.
Не зможе прийняти настанови той, у кому немає ні найменшої частинки знання, тобто невіглас. Також і той не зможе прийняти настанови, у кому викорінено все невігластво. [Останнє справедливо] внаслідок неможливості рушити з позицій того, хто утвердився в одному погляді. Тож, і серед обізнаних, і серед необізнаних навряд чи зустрінеш те, що відоме як здатність приймати настанови. Лише сумнів щодо сенсу, який дається в настанові, здатен прийняти істину. Зі свого боку, настанова — це усувач сумнівів. Сумнів — це те, що виникає при взаємному терті знання та невігластва. І оскільки сумнів складається зі знання (створіння богів) і з незнання (створіння асурів4), розповіддю про нього починається настанова про шлях, що веде до визволення.
Знання є основним, діяння ж – це те, що слід залишити. Проте ті діяння, які ґрунтуються на знанні, не обмежують. [Попри те, що] знання первинне, у діянь є нерозривний зв’язок [зі знаннями]. Також, знання і діяння не перебувають на одному й тому ж рівні — такий характер [мого] коментаря4. Я пояснюю інтенції мудреця Вʼяси тільки в необхідних місцях, оскільки немає сенсу від інших словесних тенет, чиї плоди — лише перешкоди до істинних знань.
4 Конотація до легенди про пахтання океану.
5 Так Абгінаваґупта пояснює те, що він додав коментар тільки до тих шлок, які він зараховує не до сюжетної лінії, а до філософських роздумів.
