Чакральна система — це основний елемент енергетичної структури людини. Чакри (санскритом «чакра» — колесо, коло) згадуються в більшості йоґічних і тантричних першоджерелах.
Теми чакр згадують і в тибетських джерелах, наприклад, у відомому «Атласі тибетської медицини», в китайських трактатах.
На Заході дізналися про існування чакр завдяки працям Артура Авалона, європейця, який потрапив до закритої індійської тантричної Школи та опублікував частину отриманих ним знань.
Наступний крок в розумінні чакральної системи зробив Рудольф Штайнер, засновник Антропософського товариства. Він помітив, що чакри відкриваються не при піднятті кундаліні, а в разі напрацювання якихось нових здібностей та якостей.
Паралельно зі Штайнером, приблизно в той же час, до проблем чакральної системи підійшла психологія. Вільгельм Райх, визнаний в подальшому засновником тілесно-орієнтованої психотерапії, виявив, що психологічні проблеми людини призводять до появи м’язових затисків, які локалізуються у вигляді семи м’язових поясів, кожен з яких пов’язаний з певною групою проблем.
Закріплення емоційних станів за відповідними ділянками тіла відображається і в мовних зворотах, таких як «голова пухне», «твердолоба людина», «клубок у горлі», «сердце стискається», «гора з плечей впала», «під грудьми тисне».
Уривок з книги «Йоґа: фізіологія, психосоматика, біоенергетика», Андрія Сафронова
