Асани (санскр. – зручне положення тіла), фізичні вправи в системі хатха йоґи, які в першу чергу впливають на кістково-м’язевий апарат, який виконує в організмі опорну та рухові функції, переміщаючи та утримуючи тіло у просторі. Стан і функція кісток, м’язів, зв’язок та сулобів контролюється центральною нервовою системою, периферичною ланкою якої є величезна кількість різноманітного роду рецепторів. В м’язах це – м’язеві веретена, в сухожиллях – сухожилкові веретена Гольджі, а в суглобах виділають ще 4-5 різновидів рецепторів. Таким чином у нас утворюється широке рецепторне поле, «орган м’язевого відчуття», який забезпечує виникнення адаптаційних реакцій організму до навколишнього середовища.
Субстратом «м’язового органу» є вищезгадані м’язові і суглобові веретена, які представляють периферичну частину так званої гамма-моторної системи, яка відповідає за формування і регуляцію найбільш простих рухових реакцій фазного й тонічного типу. У цій системі аферентна імпульсація (сигнали, що йдуть від м’язів) частково переключається на мотонейрони спинного мозку і звідси імпульс йде по еферентних (рухових) шляхах назад у м’яз, викликаючи відповідну дію. Іншою частиною аферентна імпульсація направляється по шляхах в довгастий мозок (волокна першого порядку). Звідси беруть початок волокна другого порядку (так звана медіальна петля), що закінчуються в вентра-базальному комплексі таламуса. Від цих ядер беруть початок нейрони 3 порядку, які направляються до кори великих півкуль та сенсомоторних полів у передній центральній звивині.
Таким чином, ми маємо систему, яка може досить повноцінно функціонувати на декількох рівнях. При необхідності швидкого реагування в стресовій ситуації, при різкому впливі, коли рівень і швидкість подразника, що діє на м’яз досить високі, рефлекс замикається на рівні спинного мозку, забезпечуючи захисну реакцію в екстрених для організму умовах. Дія при цьому носить стереотипний характер
(Приклад – всім відомий колінний рефлекс у відповідь на подразнення сухожилля). Нових рефлексів при цьому не утворюється. На відміну від ситуацій, коли реакція на подразник формується в умовах повільного реагування. Тоді у відповідь залучаються всі рівні ЦНС і вся соматосенсорна система, яка об’єднує імпульси, що йдуть не тільки від скелетно-м’язової системи, але і від рецепторних полів шкіри, вестибулярного, зорового, слухових апаратів та інших структур. Мобілізація такої кількості структур необхідна для формування нового способу реагування на ситуацію, – так званого динамічного стереотипу – системи просторово – тимчасових зв’язків органів і систем (концепція зворотної аферентації Анохіна П.К., кільцевого рефлексу Бернштейна Н.А.).
Зі сказаного випливає дуже цікавий факт – саме при повільному виконанні асан, з повільним «входом» в позу і «виходом» з неї можливе залучення великої кількості рецепторів і систем, що мають на меті і є результатом усвідомленого формування нового рухового стереотипу. Це одне з істотних відмінностей вправ йоги, що виділяє її в особливе становище серед різних видів гімнастики.
Є також цікаві результати досліджень, які були проведені Petit J.M. і співавт. (1962). Вивчаючи дані електроміограми для дихальних м’язів, що є антагоністами, вони встановили, що при швидкій роботі (прискореному диханні) м’язи функціонують злагоджено, при повільній – виникає дискоординація. Тобто звичні стереотипні руху «розформовуються», даючи можливість формування нових, функціонально більш ефективних взаємодій. І при виконанні асан все в тому ж повільному режимі можлива корекція неадаптивних статичних і динамічних стереотипів, так званих патогенних дуг, сформованих протягом попереднього життя. Патогенні дуги є практично у всіх дорослих людей і мають в основі негармонійність в емоційній сфері, наявність травматичних переживань у минулому і т.п. (Найпростішим проявом патогенної дуги може служити скорочення м’язів обличчя (маска агресії) або рук при спробі зробити мулабандху (вправа йоґи, що полягає в свідомому скороченні м’язів промежини) – Cафронов А.Г. «Йоґа: фізіологія, психосоматика, біоенергетика)).
Подібна практика асан, яка виконується регулярно, сприяє тренуванню нервової системи, формуванню певного ступеня гнучкості нервових процесів, а також утворенню нових, різноманітних і стійких міжнейронних зв’язків.
Асани «апелюють» саме до еволюційно молодої, кіркової частини ЦНС. Це збільшує частину вольових, усвідомлених процесів в структурі психіки людини і сприяє напрацюванню усвідомленості, відкриває перед практикуючими можливість напрацювати важливу якість – здатність змінювати стереотипи поведінки не стільки в «примусових» умовах навколишнього середовища, що змінює нас, але і з власної волі, виходячи із поточних потреб розвитку. А це вже мистецтво в управлінні своїми тілом і психікою.
З одного боку, практика асан повинна бути регулярною, щоб сформовані динамічні стереотипи могли зміцнюватися; а з іншого, – комплекс повинен постійно поповнюватися новими, незвичними положеннями, так як в рефлекторних центрах може спостерігатися феномен габітуаціі – ослаблення реакції, «звикання» до подразника.
