Автор: Stefanovska Stanislava

Є особливість у деяких людей: не бажаючи того, лякати нас лякаючими розмірами власних справ. Тобто ми, дивлячись з боку на досягнення людини, уявляємо собі, що ось раз – і диво! Він успішний чи супер популярний, він зробив ремонт чи знайшов роботу. І виглядає це так, що людина страшно щаслива і з фортуною на «ти», чи… Читати далі Мистецтво маленьких звершень

«Роби завжди тільки те, що хочеться». «Якщо робота вимагає напруження — змінюй роботу». «Ми створені для задоволень, будь-яке насильство над собою — руйнівне» тощо. Це добре знайомі твердження, що досить часто зустрічаються зараз про те, що напружуватися – це несучасно, це жорстокість і взагалі насильство по відношенню до себе. За ними легко йти, їм хочеться… Читати далі Страх насилля

Виходжу з дому на двір. На лавці біля під’їзду сидить бабуся, поряд лежить собака і поскулює. “Хм”, – подумала я і пройшла повз. Наступного дня виходжу — та сама картина. На третій день не витримала і питаю: — Бабуся, собака ваша? — Так, — каже, — моя. — А чого вона скиглить? — Так на… Читати далі Професійний розвиток

– чую я майже крик фізіотерапевта кудись мені за спину. Обертаюся і бачу гарного чоловіка років до 35, що стоїть у позі «рачки». Він спідлоба дивиться на тренера, тренер дивиться на нього, всі очі в залі зосереджені на ньому і очікують на розвиток подій. – Прогнись у попереку і вигни спину кішкою, кажу тобі, –… Читати далі Прогнись! Прогнись, кажу!

Вчора у стрічці потрапила на сторіз, де чоловік ліпив з глини обличчя жінки у реальних розмірах. З якою ж приголомшливою ніжністю та зосередженістю, турботою та суворою відточеністю рухів, він проводив пальцями та інструментом по ще м’якій глині її вилиць. Створював людину… Мені згадалися образи кам’яних статуй, які доводилося зустрічати (і, зізнаюсь, часом обережно торкатися) у… Читати далі Естетика каменю: притулок краси, що вислизає

— Саша, боляче! — чую я жалібно-вибагливий голос дівчини на сусідньому маті у залі фізіотерапії, звернений до реабілітолога. — Боляче чи горить? — незворушно спокійно уточнює той. Дещо спантеличений тонкий голос невпевнено відповідає: «Горить, напевно…». — Так горить чи ще тільки підпікає? — не ворухнувшись зі свого місця дбайливо підказує Сашко. — Швидше підпікає, —… Читати далі Горить чи підпікає?

— Ми вже приїхали? — Ні. — Ми вже приїхали? — Поки ні. — А зараз приїхали? — Ні… — Вже приїхали? — Ні! — А тепер приїхали? — Так. — Чесно? — Ні!!! (с) Осел з мультика «Шрек». Алюзія на цей діалог — це короткий зміст комунікації з деякими людьми, які прагнуть чогось навчитися.… Читати далі Ми вже приїхали?

Незліченні шляхи, якими може рухатися людина. Хоча, очевидно, не всі вони ведуть до розвитку – тобто якісних значущих змін у житті людини і, як наслідок, його близького оточення. Деякі шляхи хоч і здаються привабливими, хоч і привертають увагу блиском рекламних софітів (незвичністю, оригінальністю, швидкістю досягнення результату і т.п.), все ж таки відносяться до «другорядних доріг».… Читати далі Відвезіть мене на ретріт