Дивлячись на Ейфелеву вежу, дивуєшся, як було можливо створити це диво 300 метрів заввишки понад століття тому. За переказами, легке й ажурне рішення «залізної леді» Парижа з’явилося у Александра Густава Ейфеля під час ознайомлення з роботами німецького палеонтолога Германа фон Майєра щодо архітектури губчастої кістки. А точніше, малюнок стегнової кістки людини наштовхнув архітектора на думку про створення ажурних несучих опор. Власне, це рішення в природі було знайдене давно.
2 метри людського зросту і 300 метрів вежі значно відрізняються, але при цьому кістки нашого скелета несуть чимале навантаження. Особливо це стосується нижніх кінцівок. Фактично, дві стегнові кістки несуть на собі вагу всього тіла, яка під час стрибків може збільшуватися в кілька разів. Як їм це вдається?
Відповідь криється у будові кісткової тканини, її розвитку та постійному оновленні.
Чи то через свою твердість, чи то через наші стереотипи, кістка сприймається як щось стаціонарне, майже незмінне. Застигла природа, яку ми сприймаємо ніби скам’яніння. Дійсно, у кістці дві третини складу — неорганічні речовини: кальцій, фосфор, магній. Саме вони надають кістці міцності. Але інша складова, приблизно одна третина — це білок: колаген, який надає кістці еластичності. До речі, кісткова тканина є окремим видком сполучної тканини, що складається з трьох видів клітин (остеобласти, остеоцити, остеокласти) і звапненого міжклітинного матриксу.
Завдяки роботі остеобластів створюються кісткові пластинки, які формують циліндричну структуру вкладених одна в одну трубочок навколо центрального каналу, що містить судини й нерви. Ця структура називається остеоном. Орієнтовані остеони відповідно до функціонального навантаження на кістку, зокрема в трубчастих кістках — паралельно довжині кістки. У проміжках між остеонами розташовуються окремі вставні пластинки. Також і по зовнішньому, і по внутрішньому краю кісткові пластинки розташовані паралельно поверхні кістки. Така будова забезпечує пружність і міцність кісткової тканини.
Щільне розташування остеонів формує компактну кісткову речовину. Рихле розташування остеонів у вигляді трабекул (або перекладин) утворює губчасту кісткову речовину. Розподіл компактної і губчастої речовини залежить від функціонального навантаження кістки. Там, де при великому об’ємі потрібно зберегти легкість і водночас міцність, утворюється губчаста речовина. Наприклад, в епіфізах (кінцевих частинах) трубчастих кісток і тілах хребців. Компактна — виконує функцію опори, важеля, захисту. Наприклад, діафізи (середні частини) трубчастих кісток, ребра, кістки таза.
Перекладини губчастої речовини розташовуються не хаотично, а закономірно, відповідно до функціональних умов, у яких перебуває дана кістка або її частина. Оскільки кістки зазнають дії сили тяжіння і тяги м’язів, кісткові перекладини розташовуються по лініях найбільшого навантаження — сил стискання і розтягнення. Власне, саме цей ажурний рисунок ми й бачимо, споглядаючи Ейфелеву вежу. У місцях перетину різноспрямованих трабекул кістка найбільш міцна. Ділянки лише з одним напрямком трабекул — часто місця можливих переломів.
Кістка, як і всі структури в організмі, є живою субстанцією. У стані динамічної рівноваги в ній відбуваються різноспрямовані процеси — творення і руйнування. Першим займаються остеобласти, другим — остеокласти. Ця рівновага лежить в основі здоров’я кістки (і людини загалом). Здатність кісткової тканини змінювати свою масу і структуру у відповідь на фізичні навантаження давно визнана. У 1892 році німецький анатом і ортопед Юліус Вольф після десятиліть досліджень опублікував свою головну працю «Закон перебудови кісток». Закон Вольфа стверджує: структура і форма кістки постійно адаптується до навантаження. Кісткова тканина розростається переважно у напрямку тяги і перпендикулярно до площини тиску. Зовнішня форма кісток може змінюватися під впливом різних видів спорту або професійних рухів. У найбільш навантажених ділянках кістка стає масивнішою. Кожна зміна функції кістки викликає певні зміни її архітектури.
Орієнтація розташування кісткових трабекул точно збігається з орієнтацією м’язових волокон і ніби є продовженням спільного рисунка. Така сама картина спостерігається і щодо двох суміжних кісток, кісткові пластинки яких ніби продовжують одна одну через суглоб. Відповідно, зміни в одній частині системи призводять до змін в іншій. Так, зміна м’язової тяги (наприклад, хронічний м’язовий затиск, що веде до вкорочення м’яза) може спричинити зміну архітектури кістки, до якої цей м’яз прикріплюється. А далі, ніби через копір, ці зміни можуть поширюватися на всі наступні суглоби. У підсумку напрошуються такі висновки: по-перше, на зміни реагує вся система в цілому, по-друге, найбільше напруження виникає в останній ланці системи. Прикладом можуть бути зміни м’язових натягів при О-подібних і Х-подібних деформаціях нижніх кінцівок, що призводять до зміни кісткової архітектури в кістках і суглобах ніг.
Що це означає на практиці? Таке захворювання, як п’яткова шпора — поява ущільнення п’яткової фасції, а згодом і кісткового виросту — є прикладом перебудови кістки у разі зміни навантаження на неї (надмірна вага, зміна центру тяжіння): п’яткова кістка росте, задовольняючи потребу організму у більшій площі опори. Кісткові вирости на тілах і відростках хребців — остеофіти — часта ознака остеохондрозу хребта. Тепер ми знаємо, що кістка перебудовується у напрямку збільшеного м’язового натягу. Кістка росте назустріч м’язу, що тягне. Це компенсаторний процес. А вже остеофіт може стати причиною запалення навколишніх тканин і больового синдрому. Спроби лікувати п’яткову шпору хірургічним видаленням або симптоми остеохондрозу знеболенням мають тимчасовий ефект, оскільки причина, що викликала ріст кістки, зберігається. Поєднання медикаментозних і йогатерапевтичних підходів значно підвищує успішність лікування. Практика хатха-йоги, яка відновлює м’язовий баланс і сприяє зняттю м’язових затисків, дозволяє відновити кісткову структуру і функцію. Власне, це і є одним із результатів дії асан йоги.
Натомість негармонійно підібраний комплекс асан, що збільшує навантаження на окремі групи м’язів, некоректне вибудовування положення тіла і його частин в асанах може погіршити наявні проблеми кісткової системи або спровокувати їх появу. Наприклад, ардха-матсієндрасана — надзвичайно сильна поза для лікування остеохондрозу і сколіозу, але за умови її правильного виконання, тобто при рівному хребті. Невиконання цієї умови може, навпаки, призвести до посилення цих захворювань (Сафронов А.Г. «Йога: фізіологія, психосоматика, біоенергетика»). Так, в асанах, що скручують хребет, паралельність площин тазового і плечового поясів є обов’язковою. Це забезпечує рівномірне навантаження на глибокі м’язи між окремими хребцями і врівноважує м’язові тяги на кожен хребець, що, своєю чергою, сприяє відновленню кісткової тканини хребта. При появі перекосу плечового і тазового поясів м’язове натягнення стає нерівномірним, і описана вище картина остеофітів має всі шанси стати реальністю.
У світлі цього варто відзначити важливе значення
• коректного вибудовування асан, що ґрунтується на знанні анатомії, фізіології, біомеханіки тіла, що можливе під керівництвом грамотного інструктора;
• необхідність системного підходу до тіла і його проблем.
Автор: Наталія Кравець, 2011
