Є в тілі багато таємних місць. Окові невидимих (розтин не береться до уваги), на дотик не знаходяться. Йогін пізнає їх, спираючись на знання і практику. Один із таких окультних м’язів — грудочеревна діафрагма. Як парасолька розкрила свій купол, даючи опору легеням і серцю. Подібно до поршня, кожен вдих опускається до ніг, кожен видих злітає до голови. Метафорично кажучи, розділяє тіло на верх і низ, вона ж їх і об’єднує завдяки своєму руху.
Як і будь-який інший м’яз (точніше кажучи — з поперечно-посмугованих м’язів — тих, роботою яких можна керувати), свій рух здійснює двома способами м’язової роботи.
- При концентричному (збираючому) варіанті — місця прикріплення м’язових волокон зближуються — купол діафрагми стає нижчим. Центр нашого «намету» опускається — об’єм грудної клітки збільшується — ми можемо зробити вдих.
- При ексцентричному (подовжувальному) варіанті — місця прикріплення м’яза віддаляються одне від одного. І діафрагма активно рухається вгору, збільшуючи купол. Відбувається видих.
У практиці хатха-йоги ми використовуємо як окремо кожне з цих положень, так і їх чергування.
По-перше, практика концентричного скорочення цього м’яза — це свідоме утримання діафрагми в положенні вдиху. «Гхерада-самхіта» описує практику як тадаґі-мудру:
3.61. зроби живіт повним, як ставок: це велика Тадаґі-мудра («печать ставу»), що проганяє старість і смерть.
Щоб відчути положення діафрагми — можна зробити глибокий вдих, затримати дихання і трохи «натужитися», опускаючи діафрагму вниз. Стан, знайомий жінкам, що народжували, і всім, хто переживав боротьбу із закрепом). Цікаво, що в цей момент може з’явитися відчуття запаморочення і «припливу крові до голови». Діафрагма бере участь не лише в диханні, а й у кровообігу. У момент свого опускання купол тішить щільним дотиком органи, що лежать під ним — печінку, селезінку — які відзначаються великим кровонаповненням. Збільшення тиску в черевній порожнині (вичавлюючий ефект) і одночасне розширення просвіту судини, що несе кров із нижньої частини тіла (нижньої порожнистої вени), призводять до збільшення повернення венозної крові до серця. Іноді це й відчувається соматично.
По-друге, практика свідомого утримання діафрагми в стані видиху за активної участі м’язів преса — це уддияна-бандха. Діафрагма утримується в максимально верхньому положенні:
3.10. Підтягни живіт — вище і нижче пупка — до спини. Цим велика птиця (Прана) влітає в Сушумну і рухається тепер тільки там. Практикуючий уддіяна-бандху перемагає смерть.
Цікаво, що і це положення діафрагми сприятиме покращенню венозного кровотоку в нижній частині тіла: підйом діафрагми знижує тиск у черевній порожнині і полегшує рух венозної крові з ніг — ефект присмоктування. Таким чином, свобода руху діафрагми є необхідним елементом функціонування кровоносної системи.
Знаючи про два крайні положення діафрагми, ми можемо говорити про виконання кумбхаки (затримки на вдиху) у двох варіантах (не забуваємо мулабандху і джаландхарабандху):
- З високим стоянням діафрагми — з уддіяна-бандхою. Цей варіант акцентує на збільшенні внутрішньогрудного тиску, м’якому впливі на міжреберні м’язи. Показаний при роботі з сутулістю, хронічними захворюваннями бронхолегеневої системи. На ефірному рівні акцентований на чакрі анахаті.
- З низьким стоянням діафрагми — з тадаґі-мудрою. Цей варіант кумбхаки показаний при застійних явищах у малому тазі — захворюваннях репродуктивних органів, застійних захворюваннях шлунково-кишкового тракту. На ефірному рівні акцентований на чакрі маніпурі.
- У повному йогівському диханні ми чергуємо два крайні положення діафрагми.
«… У греків словом “френ” позначали грудочеревну перегородку, діафрагму, але разом із тим і дух, душу, розум. Ймовірно, причиною цього було спостереження, що з припиненням дихання з тіла йде і життя (отже, душа пов’язувалася з частиною тіла, від якої залежало дихання)» — Е. А. Торчинов «Шляхи філософії Сходу і Заходу: пізнання позамежного». На згадку про це залишилася назва нерва, що керує роботою діафрагми — френікус))
Авторка: Наталія Кравець, Донецьк 2014