Наприкінці літа винайшла трішки часу зануритись у Вічність.То є обовʼязковим елементом життя практикуючого інструктора йоґи.
Цього разу багато роздумів було про повагу до чужої духовності.
Ми звикли бачити духовність в архітектурі, музиці, танці, творчісті – бо життя плине, а мистецтво вічне.
То є так. Абсолютно згодна.
Зрозумілими для нас будуть прояви духовної наснаги в практиках аскези або ж феєричного розгортання себе в соціумі – бо то теж є ознакою того, що бог тебе любить)
А от чи можна побачити духовність в тих сферах, які ми звикли вважати буденними?
Чи може Вічність тягнутись до нас через людину, котра готує як Бог?
А чи буде нам її видно через того, хто любиться так, що його пам’ятатимуть навіки?
Чи є проявом божественого можливість народжувати дітей завдяки процедурі штучного запліднення?
Хто вони? Ті, хто вірили в таке, жили так, як вважали за правильне і відкрили нам нові опції? Музи, Дакіні, Перфекті, Бодхісатви? Нам завжди не вистачає слів, щоб описати те, що значно більше за нас)
Єдине, що точно відчувається – це харизма таких особистостей) Вони надзвичайні.
Духовне горіння – це завжди про свіжий погляд і нові слова. Скоріш за все вони будуть незручними, і нам доведеться якось змінюватися. Бо розвидити зустріч із потоковою людиною не можна. Вона торкнеться самої нашої суті і надихне на найкращі кроки. І дарує шанс народитися новому.