Гуни: психологічна інтерпретація. Сутра 1.16.

Сподіваюся, читач прочитав попередню статтю, особливо розділ про енергетичні (топіко-економічні) моделі психіки, оскільки нам доведеться щільно спиратися на неї в розумінні цього питання. Отже, як уже говорилося вище, сутра 1.16 Йога Сутри Патанджалі пов’язує практику вайраґ’ї з категорією ґун. Отже, як уже говорилося вище, сутра 1.16 “Йогасутри” Патанджалі пов’язує практику вайраґ’ї з категорією ґун.
तत्परं पुरुषख्यातेर्गुणवैतृष्णयम् ॥१६॥
1.16 tatparaṃ puruṣakhyāterguṇavaitṛṣṇayam

Насамперед окреслимо переклад сутри:
tat — той. У цьому випадку слово вказує на вайраґ’ю з попередньої строфи;
paraṃ — найвище, запрежнє;
puruṣa — Пуруша, людина, Я;
khyāter — знання, осягнення; guṇa — ґуна;
vai-tṛṣṇayam — це слово містить уже знайому нам основу «тришна» з префіксом vi, словник Моньє-Вільямса перекладає його, як «бути позбавленим».

Складемо попередній переклад: 1.16 ця (вайраґ’я) є граничною, коли пізнається Пуруша завдяки розототожненню з ґунами. Такий варіант перекладу відповідає логіці тексту. Справді, якщо ми приймаємо, що вайраґ’ю Патанджалі визначив як роз-тришнення/розототожнення з емоціями щодо спостережуваних об’єктів, то граничною буде вайраґ’я, що полягає в розототожненні з певними первинними переживаннями, які й є ґунами. У такому варіанті перекладу ґуни слід співвіднести з певними психологічними станами. Спробуємо це зробити і таким чином зрозуміти смисл цієї строфи та психотехніки, що з неї випливають.

Насамперед із сумом констатуємо, що ми практично не можемо спертися в розумінні жодного з наявних варіантів перекладу та коментарів. Більшість перекладачів «обійшли» труднощі розуміння цієї строфи, замінивши складне слово «ґуна» його синонімами (іноді коректно, іноді — ні), позбавивши його таким чином статусу філософської категорії, а саму строфу — надії на інтерпретацію. Наприклад:

«1.16 Те вище (зречення) (що прийшло) через силу самопізнання (яке приносить) перемогу над космічними силами» (Мішра); «1.16. Це крайнє зречення, що відкидає навіть якості, виявляє Пурушу (справжню природу його)» (Вівекананда);
«1.16 Цей найвищий, що зветься Пуруша, не зазнає жаги (бажань) до якостей об’єктів» (Ріґін);
«1.16 Коли індивід досяг повного розуміння своєї істинної суті, він більше не піддаватиметься відволікаючому впливу — ні зсередини, ні ззовні» (Крішнамачар’я).

Думаю, читач погодиться, що подібні переклади лише заплутують розуміння, геть позбавляють цю строфу будь-якого смислу, не кажучи вже про практичне значення, зводячи її інтерпретацію до моралізаторських міркувань про необхідність повної відстороненості. З чим погодитися неможливо, оскільки навряд чи людина в стані каталепсії є ідеалом йоґа.

Мабуть, одними з небагатьох перекладачів, що «не злякалися» слова ґуна, були Островська і Рудой, які переклали строфу так: «1.16 Воно — вище, [коли] завдяки осягненню Пуруші зникає потяг до ґун». (Островська, Рудой)

Збережено слово ґуна і в перекладі, запропонованому Свамі Сат’янандою Сарасваті:
«1.16 Та (вайраґ’я) є найвищою, в якій існує свобода від бажання ґун завдяки знанню пуруші».

Однак в обох варіантах перекладу ґуни стають об’єктами, яких можна бажати, що суперечить самому їхньому визначенню: ґуни — це якості об’єктів, властивості системи, які не можуть бути предметом «бажання» або «зречення» у відриві від своїх носіїв. Таким чином, обидва ці варіанти також слід вважати такими, що нічого не пояснюють. З іншого боку, ідея «подолання ґун» зустрічається в інших джерелах, наприклад у вже згаданій 14-й главі Бгаґаватґіти, а також у розділі «Питання Шуки» Мокшадгарми та інших. Причому йдеться саме про ґуни, а не «космічні сили» або «якості». Тому за цією сутрою, вірогідно, лежить цілий пласт психопрактик, які можуть бути цікавими, і ігнорувати сутру немає жодних підстав.

Як зазвичай, спробуємо розібратися самі, реконструювавши психологічний досвід, який може лежати за цією строфою.

Як уже було сказано вище, якщо ґуни — це щось, з чим можна розототожнитися, — значить, їх можна співвіднести з певними психологічними станами, первинними щодо інших, простіших станів. Про психологічне значення ґун, загалом, сказано чимало, але й тут на нас чекає розчарування. По суті, є два варіанти пояснення ґун з точки зору «психології» [1]:

Ґуни співвідносяться з різними рисами характеру, наприклад: «Ґуни — це термін, що позначає сукупності властивостей, насамперед людських душ. Усього виокремлюють три ґуни. Перша ґуна — тамас, тобто темрява, тупість, невігластво. Друга — раджас, тобто етап, коли людина починає активний процес свого розвитку, виходить із тупого примітивізму, зростає як борець, а потім і як лідер, керівник, організатор інших людей. Третя ґуна — саттва, тобто чистота, гармонія, блаженство, щастя» (взято з якогось крішнаїтського сайту). Такий погляд поширений, але, звісно, надто наївний, щоб можна було всерйоз на нього покладатися. Для тих, хто не розуміє, в чому його наївність, поясню.

• «Темрява», як, утім, і «чистота» — не риси характеру і не переживання. Та й загалом очевидно, що ці категорії відносні, різняться для різних народів і зумовлені поточними культурними та релігійними поглядами. Тому співвідносити їх із фундаментальними психічними переживаннями неможливо.
• На одну лінійку поставлені (тобто переплутані) якості особистості, її характеристики, активність і переживання.
• Незрозуміло, як класифікувати за ґунами складніші якості, здібності й особливості особистості — наприклад, логічне мислення, або закоханість, або прояви цікавості тощо.
• Який узагалі критерій віднесення чогось до тієї чи іншої ґуни? З такої дитячої класифікації це зовсім незрозуміло.
• Що взагалі спільного між ґунами? Адже якщо ґуни — це якості або стани системи, то має бути спільний критерій, що «пронизує» і об’єднує їх в одну класифікаційну сітку. Наприклад, скільки б не було кольорів, усі вони об’єднані тим, що це світло з різною довжиною хвилі. Довжина хвилі в цьому випадку — спільний критерій. А що якби ми порівнювали, наприклад, колір чогось із його веселістю? Такі ознаки не можна об’єднати в єдину сітку. Ми припускаємо, що давні мудреці санкх’ї мислили коректно і такої помилки б не зробили. На відміну від сучасних інтерпретаторів.
• І так далі до безкінечності.

Загалом цей варіант пояснення ґун можна звести до простої фрази: усе, що подобається тому, хто писав, — саттва, а те, що не подобається, — тамас.

Інший варіант іще гірший. Тамас співвідноситься з інертністю, раджас — з активністю, а саттва — щось посередині. Таким чином, концепція трьох ґун зводиться до більш зрозумілої для західної людини бінарної моделі на кшталт інь-ян із незрозумілою прошарком у вигляді саттви. У такому варіанті ґуни філософськи несумірні. Саттва перебуває ніби в підпорядкованому становищі у своїх сестер, що, безперечно, не відповідає початковій ідеї про однаковий онтологічний статус цих начал. Також із цих метафоричних «моделей» жодним чином не випливає можливість взаємоперетворення ґун: «ґуни обертаються в ґунах» (Ануґіта). Тому для розуміння строфи 1.16 нам необхідна досконаліша психологічна модель.

Як підґрунтя такої моделі скористаємося енергетичною моделлю психіки, описаною в моєму попередньому дописі. Насамперед покажемо, що така модель чудово узгоджується з класичними уявленнями йоґи.

Справді, як уже говорилося вище, сам Фройд сором’язливо обійшов питання про природу і реальність існування психічної енергії, яку він використовував радше як метафору для опису внутрішньопсихічних процесів [2]. Однак деякі його послідовники, зокрема В. Райх, почали розглядати енергію лібідо як цілком реальну субстанцію. Аналізуючи принципи руху цієї субстанції в тілі, Райх сформулював теорію м’язових поясів, крізь які протікає «оргонна» енергія, і ця теорія, як і локалізація «поясів», дуже нагадувала добре відому в Індії чакральну систему людини. Звісно, Райх не ДОВІВ факту субстанціональності енергії, але показав, що ми можемо успішно здійснювати терапію, якщо мислитимемо про психічну енергію таким чином [3]. Окрім фройдівських термінів «відбирання енергії», «розрядка», «перенесення» тощо, після праць Райха з’явилася можливість локалізувати психічну енергію в тілі, вказавши: «Енергія застрягла в такому-то місці, такому-то м’язі тощо». По суті, це стало початком тілесно-орієнтованої психотерапії та психосоматики. Інший класик цього напряму А. Лоуен також показав, що про психічну енергію можна мислити як про субстанцію, причому таку, що рухається всередині тіла. Лоуен був знайомий із техніками тай-цзі і фактично перекинув місток між психічною енергією психоаналітиків і «ці» в китайській традиції. Ще раз підтвердилася моя теза про те, що всі системи психопрактик рано чи пізно приходять до подібних висновків і технік, оскільки мають спільний об’єкт дослідження — людину.

Звісно, якщо вдуматися в праці Райха і Лоуена глибше, то ми помітимо, що за рядом аспектів вони «не дотягували» до йоґічних уявлень про енергію. Насамперед у них не були диференційовані ефірна (прана-коша) і астральна (кама-коша) складові енергії. Не кажучи вже про енергію більш «тонких» тіл. Утім, не ідеально проведена диференціація і в йозі, однак головне — факт локалізації різних енергій, що відповідають різним психоемоційним станам у певних місцях тіла — на «пелюстках» чакр [4] — відбувся.

Уточнимо, чому ж ми маємо право вважати емоційні стани енергіями, тобто субстанціонувати їх? Щоб не писати зайвого, наведу уривок зі своєї книги «Езотерична конфліктологія»:

«Коли ми говоримо про будь-яку чакру, ми маємо на увазі багато достатньо різних поведінкових аспектів. Так, під “маніпурною людиною” ми можемо мати на увазі людину агресивну, багату, впевнену в собі, фізично сильну, активну тощо — і все перераховане справді належить до маніпури. Своєю чергою, свадхістханна людина може бути веселою, грайливою, привабливою тощо. Іще більше якостей і здібностей можна співвіднести з верхніми чакрами. Логічно припустити, що й енергії, локалізовані в кожній із чакр людини, також різняться між собою. На кожній чакрі багато різних енергій.

Тут одразу виникає важливе методичне питання — що саме можна вважати чакральною енергією? Начебто все просто: опис чакральної енергії ґрунтується на її відчутті, тобто на особистому містичному досвіді. Але як відрізнити енергію від якості або стану чакри, які також можна відчути? Диференціювати той чи інший тип чакральної енергії можна за кількома ознаками.

1. Енергія може бути передана від однієї людини до іншої за допомогою певних форм спілкування. Причому в одного учасника її стає більше, а в іншого, відповідно, менше. Наприклад, веселість можна передати (розвеселити людину), а інтелект — ні. Тому можна говорити про енергію веселості, але не про енергію інтелекту. Інтелект — це складна якість, що включає в себе набір енергій і здібностей до роботи з ними. …
2. Енергію можна «підїсти», тобто привернути до себе за допомогою спрямованої на неї беручої форми поведінки. При цьому в того, кого «підїли», відповідної енергії стане менше, тобто емоційний стан зміниться, а в граничному випадку можуть з’явитися ознаки пробою чакри. У того, хто «підїв», цієї енергії стане більше.
3. «На енергії» можна щось робити. Енергія штовхає до активності. Цей критерій важливий для того, щоб розрізнити емоційні стани, пов’язані з наявністю енергії, та їхні протилежності, пов’язані з її відсутністю. Так, на енергії любові можна подбати про людину, зробити щось для неї або просто мчати «на крилах любові». А от стан пригніченості й депресії, породжений відсутністю цієї енергії, до активності не штовхає. Інші приклади таких пар: радість (енергія) і смуток (її відсутність); грайливість (енергія) і нудьга (її відсутність) тощо».

«При чому тут ґуни?» — запитає читач.

А справа в тому, що енергії, які є емоціями, і можуть стати тим самим об’єднавчим елементом, навколо якого ми можемо побудувати здорову модель, що пояснює психологічну природу ґун і розглядану сутру «Йогасутри». Справді, одна й та сама енергія може бути «освоєна» на кількох «рівнях». Перший рівень взаємодії з енергією — це її повна неосвоєність, при якій енергія руйнує людину; другий — коли енергія «несе» людину до вибухової реалізації пов’язаної з нею потреби; а третій рівень — це здатність контролювати і використовувати дозовано цю енергію, реалізовуючи її для досягнення своїх завдань оптимальним чином. Легко помітити, що відповідні рівні і пов’язані з ними емоційні стани дуже нагадують три ґуни: тамас, раджас і саттву.

Наприклад, енергія страху в тамасичній стадії — це параліч від жаху або тривожна нездатність діяти, у раджастичній — панічна втеча, а в саттвічній — обережність. Енергія агресії в тамасичній фазі проявляється як безсила саморуйнівна злоба, у раджастичній — як активний гнів, а саттвічна — як спокійна впевненість і готовність за потреби захищати свої інтереси оптимальним чином. Тріада сексуальної енергії — хіть, пристрасть, алертність тощо.

Очевидно, що критерій «освоєння» є не чим іншим, як рівнем розвитку чакр, що є бонусом цієї моделі. Також ця модель дозволяє ввести чіткі, недвоїсті [5] й позаморальні критерії «позитивних» і «негативних» якостей особистості. Всі енергії прийнятні, якщо вони перебувають у саттвічному стані, тобто під контролем. Іншими словами, людина керує своїми енергіями, а не вони нею. Звісно, такий стан не можна плутати з придушенням або витісненням тієї чи іншої енергії. Людина, яка відмовляється від своєї агресивності, або сексуальності, або будь-якого іншого природного прояву, іде шляхом саморуйнування, тобто її стани стають тамасичними. Навпаки, формування саттви — це завжди окультурення, тобто досягнення більшої витонченості в управлінні тією чи іншою енергією, глибших і тонших переживань. Якщо вдуматися, то саме це і є шляхом розвитку всієї людської культури — від простоти через безліч спроб до витонченості, складності і глибини переживання.

Я зробив такий гострий акцент на цих міркуваннях, оскільки дуже часто теорію ґун використовують у моралізаторських або, що гірше, у релігійних цілях. Такі системи саттвічним проголошують асоціальний та асексуальний тип, що перебуває у своїх фантазіях, а не витонченого політика або коханця. Однак поділ світу на добре й погане, дозволене і ні — є глухим кутом у розвитку, а отже, несумісний з духом езотерики. Як сказано в давній поемі: «Лише Світу цього скуштувавши всі принади, ти зможеш їх відкинути звисока, і лише вченням загартувавши розум — Ти зможеш все знати і завжди».

Але повернімося до сутри 1.16, яка вже стає зрозумілою. Справді, як випливає із сутр 1.2 і 1.3, у своєму звичайному стані людина ототожнена зі своїм вритті, тобто емоціями, переживаннями, поглядами. З іншого боку, в енергетичній парадигмі всі описані вритті — це енергії, які можуть перебувати в тамасичному, раджастичному або саттвічному станах. Ототожнення з тамасичним станом — це ототожнення зі своєю проблемою, з раджастичним — зі своєю пристрастю або бажанням; із саттвічним — з відчуттям своєї можливості і сили [6]. Але все це, навіть саттва, — не є справжньою Природою (сварупа) людини. Внутрішній спостерігач (Пуруша) — за межами цих переживань. Це і є стан читта-вритті-нірода. Про це і говорить ця сутра: «Найвища вайраґ’я (розототожнення) — є розототожненням зі станами ґун. Тоді людина пізнає Пурушу (себе) “таким, який є”».

Хотів закінчити, але зрозумів, що завершив складнувато, і вирішив навести пояснювальний приклад. Порівняємо енергію з грошима, тим паче що гроші і є різновидом енергії. Людина, у якої їх немає, увесь час думає про свої фінансові проблеми й труднощі, нереалізовані бажання тощо. Це тамас. Такій людині важко пізнати себе — борги заважають. Людина, яка багато працює, заробляє і витрачає, перебуває в раджасі. Вона вся в справах — їй ніколи собою займатися. Людина, що зуміла накопичити достатній капітал, утримати його і змусити працювати на себе, — у саттві. Але й вона не мислить себе без цього капіталу, вважаючи, що вона і є її «заводи — пароходи». Їй теж складно зробити крок: її сковують майно і оточення.

Але насправді людина — це тільки вона сама. І зрозумівши це, здобуваєш свободу.

_____________________