Андрій Сафронов
Бажання написати цю книгу виникло в мене досить давно, коли після декількох років практики йоґи, викладання й цілительства, нарешті, я усвідомив як саме «працюють» асани. Однак, після цього я зробив одне сумне відкриття: більшість сучасних книг про йоґу містять зображення асан з помилками. Зовні, на малюнку, вони можуть виглядати привабливо, але дрібні неточності, помітні тільки професіоналу, зводять ефект від такого виконання нанівець. Десь трохи недотягнено спину, десь трохи винесено стегно, десь трохи скривлено таз або шию. З погляду фізкультури це дрібниці, але для людини, яка розуміє енергетичні аспекти асан, зрозуміло, що таке виконання не лише не призводить до позитивного результату, а й завдає шкоди. У мене виникло бажання зібрати такі неправильні варіанти виконання асан з усіх книг та пояснити, до чого призведуть подібні заняття. Однак, принципи ахімси не дозволили мені написати таку книгу.
Пізніше, навчаючи людей правильному виконанню асан і пранаям, я зробив таке відкриття: люди роблять вправи неправильно не тому, що не знають, як їх виконувати правильно, а тому, що роблять їх відповідно до своєї наявної енергетичної постави. Причому це не якісь витончені асани, що вимагають позамежної гнучкості, а найпростіші, на перший погляд, вправи. Це відкриття додатково обґрунтувало принципово інше розуміння хатха-йоґи як методу духовного, а не тільки тілесного розвитку людини. Згодом це розуміння заклало основу методики навчання йоґи, яку я застосовую.
Іншою проблемою, усвідомлення якої спонукало мене до написання цієї книги, є вкрай неприємна тенденція — «орелігійнювання» йоґи, глибоко раціонального та прагматичного вчення. Різні Школи сперечаються щодо правильності виконання тієї чи іншої техніки, посилаючись на першоджерела, трактати й висловлювання Вчителів. Учні намагаються знайти «правильні», «канонічні», «традиційні» практики. Люди роками намагаються сісти в позу лотоса, вважаючи, що саме це є необхідною умовою для занять йоґою, та забувають про головне: йоґа — творче вчення, орієнтоване на людину, а не на канон. Давній індійський, як і будь-який інший канон, орієнтується на певний тип людини, що проживає в певному природному й культурному середовищах. Чи завжди цей канон підходить сучасному європейцю?
Різними шляхами людство приходить до старих знань, формуються нові можливості для розуміння езотеричного знання. З іншого боку, іноді техніки, які добре «працювали» лише 30-50 років тому, перестають бути актуальними й «робочими». Тому, перш ніж використовувати канон, його треба деконструювати: спираючись на сучасні знання та практичний досвід, відокремити ті принципи, які заклали основу запропонованих технік, і наново створити техніки, що є актуальними в сучасних умовах. Однак, книг, де таку роботу було б зроблено, я не знайшов. Нагальна потреба такого дослідження знову повернула мене до ідеї написання книги, присвяченої саме описанню принципів йоґи.
Проте, до написання цієї книги залишалося ще багато років, виникали інші теми для роздумів, писалися інші книги, вдосконалювалася методика. Виникла й почала розвиватися Українська федерація йоґи. З’явилася потреба в зрозумілому підручнику з йоґи. Відкладати далі написання книги стало неможливо.
Книга, яку ви тримаєте в руках — про принципи, що лежать в основі практики йоґи. Саме про принципи і критерії, а не тільки про вправи, методики, процедуру або філософію. Хоча все це також є.
Цю книгу я писав, насамперед, для своїх учнів. Проте, гадаю, вона буде цікава не тільки їм. Книга призначена для людей, які займаються йоґою та езотерикою, які прагнуть усвідомити глибинні основи своєї практики. Водночас, вона буде корисною й тим, хто тільки розпочинає практикувати йоґу або прагне познайомитися з цією системою «зі сторони». Книга може бути цікава для лікарів, практикуючих психологів, фахівців із фізичної культури.
Книга структурована так, щоб провести читача від найбільш важливих і фундаментальних питань та понять йоґи до тонкощів і деталей. Досвідченим практикам така структура допоможе концептуалізувати основні елементи йоґи, початківців уведе в суть справи й познайомить із термінологією та понятійним апаратом. Опис практик також наведений у порядку збільшення складності: від початкових кроків до більш вишуканих технік. Сумарний рівень викладених знань відповідає програмі двох курсів Школи йоґи (в аспекті хатха-йоґи). Тож йоґа не закінчується приведеними в книзі знаннями, а тільки починається з них.
Андрій Григорович Сафронов — президент Української федерації йоґи, авторитетний фахівець із йоґи в міжнародній езотеричній та науковій спільнотах, автор понад 70 наукових робіт, у тому числі трьох монографій.
Асистентка, що виконує асани, — інструктор Ольга Даугуль.
Бажання написати цю книгу виникло в мене досить давно, коли після декількох років практики йоґи, викладання й цілительства, нарешті, я усвідомив як саме «працюють» асани. Однак, після цього я зробив одне сумне відкриття: більшість сучасних книг про йоґу містять зображення асан з помилками. Зовні, на малюнку, вони можуть виглядати привабливо, але дрібні неточності, помітні тільки професіоналу, зводять ефект від такого виконання нанівець. Десь трохи недотягнено спину, десь трохи винесено стегно, десь трохи скривлено таз або шию. З погляду фізкультури це дрібниці, але для людини, яка розуміє енергетичні аспекти асан, зрозуміло, що таке виконання не лише не призводить до позитивного результату, а й завдає шкоди. У мене виникло бажання зібрати такі неправильні варіанти виконання асан з усіх книг та пояснити, до чого призведуть подібні заняття. Однак, принципи ахімси не дозволили мені написати таку книгу.
Пізніше, навчаючи людей правильному виконанню асан і пранаям, я зробив таке відкриття: люди роблять вправи неправильно не тому, що не знають, як їх виконувати правильно, а тому, що роблять їх відповідно до своєї наявної енергетичної постави. Причому це не якісь витончені асани, що вимагають позамежної гнучкості, а найпростіші, на перший погляд, вправи. Це відкриття додатково обґрунтувало принципово інше розуміння хатха-йоґи як методу духовного, а не тільки тілесного розвитку людини. Згодом це розуміння заклало основу методики навчання йоґи, яку я застосовую.
Іншою проблемою, усвідомлення якої спонукало мене до написання цієї книги, є вкрай неприємна тенденція — «орелігійнювання» йоґи, глибоко раціонального та прагматичного вчення. Різні Школи сперечаються щодо правильності виконання тієї чи іншої техніки, посилаючись на першоджерела, трактати й висловлювання Вчителів. Учні намагаються знайти «правильні», «канонічні», «традиційні» практики. Люди роками намагаються сісти в позу лотоса, вважаючи, що саме це є необхідною умовою для занять йоґою, та забувають про головне: йоґа — творче вчення, орієнтоване на людину, а не на канон. Давній індійський, як і будь-який інший канон, орієнтується на певний тип людини, що проживає в певному природному й культурному середовищах. Чи завжди цей канон підходить сучасному європейцю?
Різними шляхами людство приходить до старих знань, формуються нові можливості для розуміння езотеричного знання. З іншого боку, іноді техніки, які добре «працювали» лише 30-50 років тому, перестають бути актуальними й «робочими». Тому, перш ніж використовувати канон, його треба деконструювати: спираючись на сучасні знання та практичний досвід, відокремити ті принципи, які заклали основу запропонованих технік, і наново створити техніки, що є актуальними в сучасних умовах. Однак, книг, де таку роботу було б зроблено, я не знайшов. Нагальна потреба такого дослідження знову повернула мене до ідеї написання книги, присвяченої саме описанню принципів йоґи.
Проте, до написання цієї книги залишалося ще багато років, виникали інші теми для роздумів, писалися інші книги, вдосконалювалася методика. Виникла й почала розвиватися Українська федерація йоґи. З’явилася потреба в зрозумілому підручнику з йоґи. Відкладати далі написання книги стало неможливо.
Ця книга про принципи, що лежать в основі практики йоґи. Саме про принципи і критерії, а не тільки про вправи, методики, процедуру або філософію. Хоча все це також є.
Цю книгу я писав, насамперед, для своїх учнів. Проте, гадаю, вона буде цікава не тільки їм. Книга призначена для людей, які займаються йоґою та езотерикою, які прагнуть усвідомити глибинні основи своєї практики. Водночас, вона буде корисною й тим, хто тільки розпочинає практикувати йоґу або прагне познайомитися з цією системою «зі сторони». Книга може бути цікава для лікарів, практикуючих психологів, фахівців із фізичної культури.
Книга структурована так, щоб провести читача від найбільш важливих і фундаментальних питань та понять йоґи до тонкощів і деталей. Досвідченим практикам така структура допоможе концептуалізувати основні елементи йоґи, початківців уведе в суть справи й познайомить із термінологією та понятійним апаратом. Опис практик також наведений у порядку збільшення складності: від початкових кроків до більш вишуканих технік. Сумарний рівень викладених знань відповідає програмі двох курсів Школи йоґи (в аспекті хатха-йоґи). Тож йоґа не закінчується приведеними в книзі знаннями, а тільки починається з них.
Я дякую всім, хто допомагав мені в створенні книги. Особливу подяку висловлюю Сергію Шашкіну за цінні обговорення медичних аспектів йоґи.
Андрій Григорович Сафронов — президент Української федерації йоґи, авторитетний фахівець із йоґи в міжнародній езотеричній та науковій спільнотах, автор понад 70 наукових робіт, у тому числі трьох монографій.
Асистентка, що виконує асани, — інструктор Ольга Даугуль.
Дуже прикро, але на сьогодні не існує якісних підручників з йоґи українською мовою. Саме тому група ентузіастів вирішила перекласти мою книгу «Йоґа: фізіологія, психосоматика, біоенергетика» українською мовою та за моєї згоди викласти її в електронному вигляді для безкоштовного використання. Цими днями книга з’явиться у відкритому доступі. Цей переклад – подарунок нашій країні. Під час його виконання з’ясувалось, що на сьогодні не існує єдиного стандарту транслітерації багатьох термінів, що були запозичені в українську мову з санскриту, через неоднозначність можливих варіантів. Наприклад за останні десятиліття в україномовній спільноті склалась традиція писати «дх’яна», «хатха-йоґа», «халасана». Однак, існував ще один варіант, що виник на рубіжі 19-20 століть за участі відомого українського санскритолога П.Г. Ріттера. Спираючись на можливості української мови, він запропонував передавати санскритскую літеру ह «h», а також придихові, наприклад भ «bh», ध «dh», в транскрипції українською літерою «г», яка позначає проривний звук, що як відомо, звучить більш гортанно. Водночас дзвінку задньоязикову санскритську ग «g» передавати відповідним їй дзвінким задньоязиковим зімкненим звуком, що передається українською літерою «ґ». Якщо застосовувати наведені вище правила, то отримаємо «дг’яна», «гатха-йоґа», «Бгаґавадґіта» тощо.
Варто зауважити, що цей варіант має глибинний зміст – в українскькій та російській мовах літера «х» передає глухий звук, тоді як за правилами санскритської граматики ह «h» вважається дзвінким, що досить несподівано для тих, хто тільки починає вивчати санскрит. Проте спеціалісти з індоєвропейських мов це явище зрозуміли давно – в прадавньому санскриті ця літера справді вимовлялася не як «х», а саме як сучасна гортанна українська «г». Тому й був запропонований вищезгадений стандарт написання.
Однак ми змушені відмовитися від запропонованого Ріттером варіанту, оскільки можемо навести щонайменше три заперечення:
1. Справді у прадавньому санскриті ह «h» вимовлявся дзвінко. Але в сучасній вимові попри те, що цей звук дзвінкіший за українську «х» (за англійську «h» і поготів) він все ж є значно ближчим до нього ніж до нашого «г». Ріттер не міг цього знати, оскільки ніколи не чув живого мовлення на санскриті. Youtube тоді ще не існував, а згоцати до Індіі із СРСР, щоб почути пандитів наживо, він також не мав можливості.
2. Навіть якщо визнати правильність ідеї, що літеру ह «h» потрібно передавати українською літерою «г», аналогічним чином передавати звук «х», який є складовим у придихових приголосних, наприклад भ «bh» ध «dh», вважаємо взагалі помилкою. Попри те, що європейці звикли насамперед сприймати літери у транскрипції, звук ध «dh» не є безпосередньо результатом сукупності «d» та «h». Це зовсім окремий звук, що вимовляється з м’яким придихом накінці (у сучасних пандитів він ледве помітний). Цей придих не схожий навіть на звук «х». Скоріш він є ближчим до англійського «h». Тому написання «дг’яна», приміром, вважаю вкрай неприйнятним.
3. Навіть якщо відкинути вищезгадані аргументи, то під час перекладу книги з Йоґи не слід забувати, що назви асан та інші терміни йоґи – це не лише санскритські терміни. Епіцентр йоґа-спільноти вже давно знаходиться в англомовному просторі і саме воно задає стандарти. Тому логічно перекладати терміни таким чином, щоб вони були максимально наближені до загальновживаних у всьому Світі за звучанням. Проте можна погодитися, з певними зауваженнями, що звук «g» краще передавати українською літерю «ґ», яка є більш схожою за вимовою.
Таким чином в нашій книзі ви побачите «дх’яна», «хатха-йоґа», «халасана».
Ця книга Андрія Григоровича Сафронова є спробою визначити раціональний підхід до практики йоґи, що ґрунтується на розумінні фізіологічної, психосоматичної та біоенергетичної суті вправ йоґи. У ній вперше розглядаються принципи побудови йоґівських комплексів (окремо для здорових людей та людей з вадами здоров’я), наводяться внутрішні критерії коректного виконання вправ,
пропонуються раціональні підходи до медитативної практики. До цього
часу майже не порушувалося питання помилок під час виконання вправ
йоґи та відповідних негативних наслідків. Зазначене набуває особливої
актуальності з огляду на те, що в більшості популярних книг про йоґу деякі вправи наведено з принциповими помилками.
Книгу написано з урахуванням власної 19-річної практики автора, а
також 14-річного досвіду викладання йоґи та цілительства. За структурою
книга складається з декількох рівнів, що стануть у пригоді як початківцям,
так і більш досвідченим практикам. За допомогою фотографій та малюнків
ілюструється правильне виконання вправ, фази входу, розподілення енергії,
а також помилки, яких можна припуститися в практиці хатха-йоґи.
Книга буде корисною як для людей, що цікавляться йоґою та езотерикою, так і для лікарів, що займаються психологією, а також фахівців із фізичної культури. До сьогодні книга не має аналогів.
Усі права захищені. Жодна частина цієї книги не може бути відтворена в
будь-якому вигляді без письмового дозволу власників авторських прав.
Бажання написати цю книгу виникло в мене досить давно, коли після декількох років практики йоґи, викладання й цілительства, нарешті, я усвідомив як саме «працюють» асани. Однак, після цього я зробив одне сумне відкриття: більшість сучасних книг про йоґу містять зображення асан з помилками. Зовні, на малюнку, вони можуть виглядати привабливо, але дрібні неточності, помітні тільки професіоналу, зводять ефект від такого виконання нанівець. Десь трохи недотягнено спину, десь трохи винесено стегно, десь трохи скривлено таз або шию. З погляду фізкультури це дрібниці, але для людини, яка розуміє енергетичні аспекти асан, зрозуміло, що таке виконання не лише не призводить до позитивного результату, а й завдає шкоди. У мене виникло бажання зібрати такі неправильні варіанти виконання асан з усіх книг та пояснити, до чого призведуть подібні заняття. Однак, принципи ахімси не дозволили мені написати таку книгу.
Пізніше, навчаючи людей правильному виконанню асан і пранаям, я зробив таке відкриття: люди роблять вправи неправильно не тому, що не знають, як їх виконувати правильно, а тому, що роблять їх відповідно до своєї наявної енергетичної постави. Причому це не якісь витончені асани, що вимагають позамежної гнучкості, а найпростіші, на перший погляд, вправи. Це відкриття додатково обґрунтувало принципово інше розуміння хатха-йоґи як методу духовного, а не тільки тілесного розвитку людини. Згодом це розуміння заклало основу методики навчання йоґи, яку я застосовую.
Іншою проблемою, усвідомлення якої спонукало мене до написання цієї книги, є вкрай неприємна тенденція — «орелігійнювання» йоґи, глибоко раціонального та прагматичного вчення. Різні Школи сперечаються щодо правильності виконання тієї чи іншої техніки, посилаючись на першоджерела, трактати й висловлювання Вчителів. Учні намагаються знайти «правильні», «канонічні», «традиційні» практики. Люди роками намагаються сісти в позу лотоса, вважаючи, що саме це є необхідною умовою для занять йоґою, та забувають про головне: йоґа — творче вчення, орієнтоване на людину, а не на канон. Давній індійський, як і будь-який інший канон, орієнтується на певний тип людини, що проживає в певному природному й культурному середовищах. Чи завжди цей канон підходить сучасному європейцю?
Різними шляхами людство приходить до старих знань, формуються нові можливості для розуміння езотеричного знання. З іншого боку, іноді техніки, які добре «працювали» лише 30-50 років тому, перестають бути актуальними й «робочими». Тому, перш ніж використовувати канон, його треба деконструювати: спираючись на сучасні знання та практичний досвід, відокремити ті принципи, які заклали основу запропонованих технік, і наново створити техніки, що є актуальними в сучасних умовах. Однак, книг, де таку роботу було б зроблено, я не знайшов. Нагальна потреба такого дослідження знову повернула мене до ідеї написання книги, присвяченої саме описанню принципів йоґи.
© 2018 – 2024 Українська федерація йоги. Всі права захищені.