Бажання написати цю книгу виникло в мене досить давно, коли після декількох років практики йоґи, викладання й цілительства, нарешті, я усвідомив як саме «працюють» асани. Однак, після цього я зробив одне сумне відкриття: більшість сучасних книг про йоґу містять зображення асан з помилками. Зовні, на малюнку, вони можуть виглядати привабливо, але дрібні неточності, помітні тільки професіоналу, зводять ефект від такого виконання нанівець. Десь трохи недотягнено спину, десь трохи винесено стегно, десь трохи скривлено таз або шию. З погляду фізкультури це дрібниці, але для людини, яка розуміє енергетичні аспекти асан, зрозуміло, що таке виконання не лише не призводить до позитивного результату, а й завдає шкоди. У мене виникло бажання зібрати такі неправильні варіанти виконання асан з усіх книг та пояснити, до чого призведуть подібні заняття. Однак, принципи ахімси не дозволили мені написати таку книгу.

Пізніше, навчаючи людей правильному виконанню асан і пранаям, я зробив таке відкриття: люди роблять вправи неправильно не тому, що не знають, як їх виконувати правильно, а тому, що роблять їх відповідно до своєї наявної енергетичної постави. Причому це не якісь витончені асани, що вимагають позамежної гнучкості, а найпростіші, на перший погляд, вправи. Це відкриття додатково обґрунтувало принципово інше розуміння хатха-йоґи як методу духовного, а не тільки тілесного розвитку людини. Згодом це розуміння заклало основу методики навчання йоґи, яку я застосовую.

Іншою проблемою, усвідомлення якої спонукало мене до написання цієї книги, є вкрай неприємна тенденція — «орелігійнювання» йоґи, глибоко раціонального та прагматичного вчення. Різні Школи сперечаються щодо правильності виконання тієї чи іншої техніки, посилаючись на першоджерела, трактати й висловлювання Вчителів. Учні намагаються знайти «правильні», «канонічні», «традиційні» практики. Люди роками намагаються сісти в позу лотоса, вважаючи, що саме це є необхідною умовою для занять йоґою, та забувають про головне: йоґа — творче вчення, орієнтоване на людину, а не на канон. Давній індійський, як і будь-який інший канон, орієнтується на певний тип людини, що проживає в певному природному й культурному середовищах. Чи завжди цей канон підходить сучасному європейцю?

Різними шляхами людство приходить до старих знань, формуються нові можливості для розуміння езотеричного знання. З іншого боку, іноді техніки, які добре «працювали» лише 30-50 років тому, перестають бути актуальними й «робочими». Тому, перш ніж використовувати канон, його треба деконструювати: спираючись на сучасні знання та практичний досвід, відокремити ті принципи, які заклали основу запропонованих технік, і наново створити техніки, що є актуальними в сучасних умовах. Однак, книг, де таку роботу було б зроблено, я не знайшов. Нагальна потреба такого дослідження знову повернула мене до ідеї написання книги, присвяченої саме описанню принципів йоґи.